* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

Олег КОЦАРЕВ:
"Відверто про все"

21:09 08.09.2007

Олег КОЦАРЕВ:<br>

На запитання Літфоруму відповідає  поет і літературний критик Олег Коцарев.

  • Розкажи трохи про себе.
  • Я народився в Харкові, в хорошій родині, вчився у школі, потім у другій, потім в університеті, зараз знову вчуся, тільки тепер в аспірантурі, за фахом я – журналіст. Написав купу віршів, трохи прози й зовсім трішечки драматургії. У мене вийшла 2003 року у видавництві „Смолоскип” книга поезій „Коротке і довге”. Це я тоді одержав премію на конкурсі цього видавництва. Друкував літературні тексти та журналістські статті в багатьох виданнях (наприклад, „Критика”, „Кур’єр Кривбасу”, „Березіль”, „Книжник Review”, „Український журнал”), на багатьох інтернет-сайтах. А ще завдяки харківським колегам Роману Трифонову, Валерії Осиповій, Ганні Яновській друкувався у збірках „Весло слова” та „Весло ХР”, брав участь у діяльності літконґломерату „Весло слова”. Можна сказати, що вони мене й вивели в літературну тусовку. Багато й часто виступаю, переважно в Україні, але маю по одному виступу в Росії, Польщі та Білорусі.

    Можна все це по-іншому розповісти.

    З дитинства ненавидів школу, прохолодно ставився до університету. У 9 класі пробував пити нашатирний спирт, бо думав, що він алкогольний. В 11 класі слухав блек-метал. Тоді ж почав писати вірші. На 4 курсі ми з другом розбили вмивальник в університеті, а ще я виривав ручки з дверей, значки з машин. Лазив і бухав з різними неформалами, сам не був ані хіпі, ані панком чи там блекером, а ВТРом, вільнотусуючим роз... розгільдяєм. Відколи вийшла моя книга, класно їжджу по містах і читаю свої тексти, продаю книгу. У Мінську, наприклад, ми з Дмитром Лазуткіним після виступу надрались і співали на вулицях помаранчевих пісень, хуліганили на будівництві підземного торговельного центру – і ніхто нам нічого не зробив, а от тепер я алкоголь майже бойкотую і став прихильником сухого закону:). Мучу зараз дисертацію про інтернет-газети. Люблю писати, але не так, щоб дядя чи тьотя командували, а в своє задоволення.

    Точно й недвозначно можна сказати, що я дуже люблю мандрувати та останнім часом усе частіше то роблю. Назву, наприклад, тільки області, а не міста й села, в яких побував у 2006 році – Сумська, Дніпропетровська, Запорізька, Крим, Донецька, Одеська, Івано-Франківська, Тернопільська, Житомирська, Львівська, Рівненська, Київська, плюс по одній поїздці до Польщі, Білорусі та Росії. Іноді це літературні виступи, іноді справи, а іноді просто туризм. Ще люблю плавати й кататися на велосипедах. Плаваю нешвидко, але надійно:), а на ровері катаюся середненько.

    Люблю архітектуру, музику, кіно, літературу там, театр... Ну та що ми все про мене та про мене? Я так довго можу, досить.

  • Романенко називає тебе родоначальником коц-літератури. Що скажеш?
  •  

    Я чув не про коц-літературу, а про коцмодернізм. Романенко так назвав мене, Лазуткіна, Стронґовського, Горобчука. Це як мінімум, але, здається, список час від часу розширюється. Що конкретно він мав на увазі, я так і не зрозумів. Він засуджує коцмодернізм та каже, що це низькоякісна література. Я тут бачу два варіанти. Або це такий цікаво закручений піар – розіграти дискусію поміж умовними групами молодої літератури: „коцмодерністами” та... не знаю, як їх краще назвати, „кефірниками”, наприклад, або „кефір-патріотами” (сподіваюсь вони на таку хохмову назву не образяться – просто більшість „антикоцмодерністів” живе на вулиці Патріотів та бере участь у так званих „кефірних вечірках” на Ірпінському семінарі). Але для такої дискусії мусить бути підґрунтя, навіть якщо це піар. А я такого підґрунтя не бачу. Довго допитувався, чим же творчість Романенка, Захарченка, Здорика та інших суттєво відрізняється від „нашої”? Єдине, що зумів зрозуміти – мовляв, „коцмодернізм” іронічний, а „кефірництво” – ні. Ну, супер-відмінність. Почитайте названих авторів чи інших – здається там іронії більш, ніж достатньо. А в „нас” багато неіронічних творів. Звідси логічно випливає другий варіант: просто ми не подобаємося Романенкові як письменники та, мабуть, як люди, і він вирішив отак це виразити. Що ж, на здоров’я. Я теж не фанат Романенка, але не бачу сенсу робити з цього цілу концепцію.

  • Критика на твою першу книжку помогла чи заважає?
  •  

    Звісно, допомогла. У тому сенсі, що, може, завдяки їй хтось прочитав мою книгу й, може, отримав задоволення або замислився про щось, відчув якісь емоції. І для мене та критика стала певним контекстом, поштовхом для роздумів про власну творчість, про її місце. А таких рецензій, котрі давали б якусь суттєву пораду, що мені поліпшити-розвинути, не бачив, хіба самозрозумілі рекомендації щодо мови, мова в мене дійсно досить розхристана.

  • Як ставишся до „Смолоскипа”?
  •  

    Чудово. „Смолоскип” – незамінна й мало не безальтернативна структура для молодих письменників. Я й про їхній конкурс, за підсумками якого видають збірки, і про Ірпінський семінар, де зустрічається „творча молодь” з різних реґіонів, і про конкурс „Молоде вино”, й про те, що „Смолоскип” часто фінансово й організаційно підтримує різноманітні мистецькі проекти. Плюс „Смолоскип” робить іще одну важливу справу – актуалізує літературу ХХ століття – перевидає „Червоний ренесанс”, видає дослідження про тодішнє мистецтво. Без такого повернення те, що викладають у школі та вишах під виглядом української літератури, і далі відштовхуватиме багатьох розумних і культурних людей. Хоча й „Смолоскипу” є куди рости. Я гадаю, що їм потрібно зараз налягти в першу чергу на просування власної продукції та проектів, активніше рекламування, кращу мережу розповсюдження, активнішу політику розповсюдження та зв’язки з громадськістю.

  • А до НСПУ?
  •  

    Зі Спілкою як з організацією практично не перетинаюся. Співісную:). Хоча, наприклад, двоє моїх літературних друзів – Дмитро Лазуткін та Сашко Ушкалов – є учасниками, відповідно, НСПУ й АУП. От, скажімо, спілчанський журнал „Березіль” мені подобається, він дуже репрезентативний, там є все, а те, що багато хто з членів Спілки любить учити жити, – не дуже подобається. Але не маю до них жодних претензій. Що поганого в тому, що є якісь елементарні соціальні програми для учасників? Що поганого, що є бібліотеки, фонди, зали, де можна виступати? Зрештою, там є чимало талановитих письменників. Але, звісно, загальна атмосфера Спілки, її „стиль життя” мені не близькі.

  • Що для тебе Україна?
  •  

    Моя Батьківщина. Може, ти хотів спитати, чи люблю я Україну, але соромився?:). То я скажу: я люблю Україну. Не те, щоб я дуже був сліпо закоханий в українців – мене дратує дуже багато звичок, поглядів, традицій і стандартів більшості моїх одноплемінників, але з якої б країни я не вертався, завжди вертався з радістю та полегшенням:).

  • Трохи детальніше про збірку, що має вийти у „Факті”.
  •  

    Це має бути  потрійна книга під однією обкладинкою, туди ввійде моя збірка „Реґґі для дяді Саші”, Горобчукове „Я застудив серце” та „Дорогосказ” Коробчука. Загальна назва ще обмірковується, можливо, це буде „Атональне коло”. Олега Коцарева, Богдана Горобчука та Павла Коробчука об’єднує, напевно, те, що їхні твори – переважно верлібри, життєствердні, урбаністичні, вдумливі й деталізовані, але з любов’ю до зовнішніх ефектів, в чомусь відкриті й прості, а в чомусь естетські. Коротше, має бути хороша книга:), тішить, що „Факт” узявся за такий проект і, дасть Бог, не пошкодує про це:).

  • Хто з попередників тобі близький?
  •  

    А кого ти розумієш під попередниками? Цілу історію світового мистецтва:)? Якщо, наприклад, ХХ століття і якщо не про чіткі текстуальні впливи, а про письменників (і поетів, і прозаїків, і драматургів), котрі мені симпатичні, хай навскидку це буде такий перелік: Джойс, Бєлий, Тичина, Блок, місцями Хлєбников, Семенко, Платонов, Осьмачка, Хвильовий, Сосюра, Плужник, дуже місцями Буковскі, частково Стус, дуже ранній Драч, трохи Камю, Кафка, Костецький, Павич, Бузько, Чужий, Шкурупій, Йогансен, трохи Слісаренко, Маяковський. А з зовсім недавніх – Забужко, Андрухович, Воробйов, Неборак, Мельників, Хаданович, Жадан, Андрусяк, Родіонов, Гончар, ранній ІБТ... Не знаю, це я так одразу назвав, очі розбігаються:), звісно, мені значно більше письменників подобаються, але часто щось сподобається, вплине на мене, а я й імені навіть не запам’ятав. А буває інакше – от я за все життя прочитав один вірш Троянкера (він є епіграфом до розділу про конструктивізм у книжці Анни Білої про аванґард), він мені сподобався, але більш ну нічого його не читав – то ж важко сказати, чи близький мені Троянкер...

  • Що маєш на думці зреалізувати найближчим часом?
  •  

    Хочу написати досить великий прозовий твір – повістину чи маленький роман, але поки що не продумав його як слід, то й не починаю писати. Не знаю, чи здійсниться цей задум справді найближчим часом. Що ще? Гадаю якось продовжити експерименти з гіпертекстуальною поезією та візуальною, кілька років тому я таких творів трохи написав, потім припинив, а зараз знову замислююсь. Буду й далі писати маленькі новели (мені їх порадили окремо не видавати, а зачекати, поки великий твір напишу, тоді все разом – от я й міркую, чи дослухатися до цієї поради, чи все ж новелки спробувати видати). І, звичайно, неспинна поезія:). Пишу вірші, багато позитивних і добрих життєствердних віршів:). Ледь не забув! Найближчим часом я допишу свою дисертацію про структуру українських інтернет-газет. Чудова тема, дисертація майбутнього:).

  • Маєш багато друзів?
  •  

    Достатньо. Хоча твоє питання передбачає якесь розмежування друзів і знайомих, мені це важко зробити. Я досить комунікабельна та безпосередня, але й закрита людина.

  • Чи береш участь у літературних війнах?
  •  

    Сподіваюся, ні. Бо іноді сам не помічаєш, як береш участь у чому-небудь „корисному”:). Принаймні, не хочеться бути задіяним у такому поширеному серед нашої інтелігенції клановому шипінні, незрозумілих „моральних” сварках і подібних скромних принадах. Я за діалог.

  • Слава Жадана чи Ушкалова тобі не заважає жити?
  •  

    Мабуть, ти хотів спитати, чи притаманне мені відчуття конкуренції у літературі:)? Будь-якій людині це відчуття притаманне, але в мистецтві, принаймні для мене, воно не може бути визначальним, от. Тобто жити мені нічия слава не заважає. Тим більше, що в нас дуже різні манери письма, стилістики, підходи до дійсності. Немає в чому змагатися, та й було б що ділити.

    Розмовляв Роман Кухарук.