* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Вадим КАРПЕНКО:
“КНИГОВИДАВНИЧА СПРАВА БУДЕ ПРИБУТКОВОЮ”

20:37 08.09.2007

Нещодавно у ЗМІ з”явилася інформація про те, що директор видавництва “Український письменник” Вадим Карпенко подав заяву про звільнення з посади у зв”язку з неможливістю працювати надалі в умовах, що складаються в самому видавництві і в Спілці письменників як організації, якій підпорядковане видавництво. “КК +” попросив Вадима Миколайовича поділитися своїми думками стосовно цих питань і  книговидавничої справи взагалі.

Отож – гість нашого журналу видавець і письменник Вадим Карпенко.

  • Пане Вадиме, наскільки нам відомо Ви не перший рік у книговидавничій справі. Ваше бажання порвати з “Українським письменником” – це крок від книжкової справи взагалі чи тільки бажання ізолюватися від конкретного видавництва?
  • Так, справді починав я ще наприкінці 80-х у видавництві “Дніпро”. Але вже тоді мені не подобалися окремі нюанси видавничої діяльності. Через два роки я покинув  цю роботу і пішов працювати у митну службу. Тривалий час я йшов непогано по державній службі і я собі міг дозволити там працювати і надалі. Але мене завжди цікавила книговидавнича справа. І коли я побачив, що є можливість працювати самому у цій сфері і в мене є певний досвід, я вирішив ризикнути. Зареєструвався як приватний підприємець і чотири роки працював над власними  видавничими проектами.   За цей час я реалізував проект дитячої літератури і працював над тематичними словниками, передовсім перекладними. Ми видали два словники і зараз на черзі третій.
  • Як розуміти в цьому контексті “ми” – це ваше приватне видавництво, певний колектив, люди, з якими ви співпрацюєте?
  • Ми – це дружина, син, колеги, над словником з нами співпрацює французький колега. Загалом до моїх приватних проектів залучено близько двадцяти осіб. Фактично - це варіант клубу. Я роблю основу,  працюю і як редактор, і як дизайнер, і як видавець безпосередньо.
  • Минулого року ми вирішили взяти участь у книжковій виставці напередодні Дня незалежності. Асортименту продукції вистачало якраз на один виставковий столик. Це був перший вихід мого приватного видавництва на люди. Хоча на той час пішов уже книжковий оборот і можна було передбачати певні прибутки.

  • І після цього  Ви очолили “Український письменник”?
  • Так. Десь через місяць після такої нашої презентації зателефонував Петро Осадчук і запропонував очолити видавництво “Український письменник”. Не прийняти цю пропозиціюя не міг, бо,  зрештою, це визнання того, що я робив до того часу самотужки. А в цьому випадку йшлося про те, що мене підтримують, дають видавництво як людині, що вміє працювати в цій сфері, - і я, звісно, погодився. Але надалі я не відчував вагомої підтримки своєї діяльності на цій посаді.
  •  Кажуть, що Ви запровадили ноу-хау у роботі з друкарнями і авторами? Розкажіть детальніше.
  • Почнемо з того, що директором я став на основі наказу, але так і не підписав контракту, який мені пропонували, оскільки не вважав його достатньо виваженим і арґументованим. Не було обумовлено ні конкретної зарплати, ні повноважень. Тобто вже з самого початку панувала якась невизначеність. Але треба було щось робити. “Український письменник” традиційно було бюджетною організацією, тобто гроші, зарплата працівникам йшла з бюджетного фонду, а на книжки – окремо. І тут приходить людина,тобто я, яка вважає, що видавництво може і повинно розвиватися і заробляти гроші. Прекрасно, значить можна зовсім грошей не давати. Не враховувався той факт, що у видавництво треба інвестувати, видати достатню кількість назв і вже потім, ефективний продаж цих назв принесе оборот і кошти. Але тільки за таких умов можна було хоча б через рік підвести видавництво під можливість завтрашніх прибутків. А при ситуації, що залишалася в “Українському письменнику”, я не можу собі дозволити працювати директором. Я знав, куди йду, хоча батько – відомий поет -- мене завжди застерігав від таких вчинків. Я прийшов як мененджер, як людина прагматична. Коли  прийшов у видавництво мав враження, що  машина часу перенесла мене у вісімдесяті роки. У видавництві був один древній комп’ютер з застарілими, примітивними програмами. Пізніше ми придбали чотири комп’ютери, а паралельно працювали на власному обладнанні. Ще є один важливий момент: видавництво частково фінансувалося з оренди приміщень, тобто “Українському письменику” належать три поверхи і частину площі видавництво здає в оренду і це дозволяло триматися на плаву. Коли з 1 квітня ц. р. угоди на оренди цих приміщень переоформляють на управління майном, а у видавництва угоди з управлінням майном немає, то постає питання, з чого видавництво завтра отримуватиме кошти на ту ж зарплату?
  • Тобто Ви пішли через комерційні проблеми чи все ж таки був якийсь психологічний тиск чи моральний дискомфорт?
  • Тиск був звідусюди, починаючи від колективу, який не хоче нічого робити і хоче отримувати зарплату, і закінчуючи деякими письменниками, які звикли працювати і видаватись у неринкових, неконкурентних умовах. Опріч того, весь час тяжіла якась невизначеність. Не до того було голові Спілки письменників.
  •  З Яворівським співпраці не вийшло?
  • Я би зразу хотів сказати, що тут не йдеться про якесь протистояння керівника НСПУ і директора “Українського письменника”. Тільки щось зробиш – такий резонанс іде по всій Спілці, що в принципі до Яворівського я ніяких претензій не можу мати. Єдине, що бажано було б від керівника – це якась визначеність у наших особистих стосунках, тобто яку він бачить зарплату директора, який він бачить строк для самоокупності, а все залишалося наче в тумані. Коли ж я подав пропозицію на скорочення штату, то одразу відчув спротив самого штату, адже люди, що працюють у видавництві Спілки письменників трохи інакше уявляють собі структуру, де вони працюють, кожен вважає, що його ім’я, його посада вічні і недоторканні.  Я дивлюся дещо з гумором на цю ситуацію, але якщо серйозно, то з гумором теж можна працювати, коли є конкретні джерела фінансування. Тобто основною  причиною моєї  відставки була не якась образа, а суто об’єктивна неможливість працювати нормально, бо не передбачене жодне фінансування. А чекати держзамовлення, яке обіцяють “Українському письменнику” другий рік поспіль, не знаю чи реально, оскільки відказують, що гроші в казначействі, а їх там немає. І через призму ганяння грошей туди-сюди очевидне і ставлення держави до НСПУ. Знову ж таки, коли йдеться про чисто державне фінансування, то що мені там робити, мені це не цікаво. Я людина динамічна, я з нічого роблю речі. А коли треба просто чекати державних грошей і просто розподіляти їх, то для цього не потрібна людина, яка має два дипломи державного управління і є мененджером. Для такої посади треба людину, яка елементарно вміє рахувати гроші і ділити.
  • Ви вже можете уявити на посаді директора “Українського письменника” свого наступника?
  • Після мене кожному буде важче в тому плані, що за тих умов мені вдалося здійснити реальний проект. За  кілька місяців мого директорства в “УП” підготували і видали п’ятнадцять назв книжок. Для порівняння : за весь попередній рік в “Українському письменнику” вийшло 12 назв книжок і ті коштом авторів. Тому явважаю, що підняв планку. Проте єдине, що мене турбує найбільше, щоб “Український письменник” втримався принаймні  на  оцих бажаннях виплатити собі зарплату і розрахуватися з партнеами, бо ми домовилися з “Поліграфкнигою” і з фірмою “ЕСЕ” про те, що вони вклали свої кошти у виготовлення книг, що вийшли в серії “Зірки прози ХХІ століття” і “Гумор plus”. Гроші дали друкарні. Видавництво могло хоча б забезпечити реалізацію, але в Спілці поставилися до цього досить інертно. Там коли подаєш якісь пропозиції, всі роблять вигляд, що нікому воно не треба.
  • І все ж. З огляду на досвід кількамісячної роботи на посаді директора, які Ви бачите перспективи для “Українського письменника”?
  • З “Українським письменником” теба визначитись: або це бюджетне видавництво і тоді може тягнутися так, як воно тягнеться, або це комерційне видавництво, на яке на певний строк даються кошти, але не визначається певний термін, за який воно розкрутиться. А мені фактично було поставлено так – рік розкручуйся, а там буде видно, але звідки буде фінансування -- ніякої конкретності. Нібито щось пообіцяли, але все йшлося здебільшого на словах, а я людина конкретна. Коли йдеться про комерційне видавництво, то є інвестори чи власники, які вкладають кошти і певний час дивляться,  дає воно прибуток чи не дає, але ж треба враховувати ресурси на зарплату і на виготовлення продукції. Ми змінімізували вартість книжки до неможливої – три тисячі - і книжка виходить. Це смішно для такого видавництва як “Український письменник”, так може працювати приватний видавець. Тобто питання навіщо переходити на посаду і вішати на себе чиїсь борги і чиєсь небажання працювати чи зрештою ділитися.  Основна проблема такого видавництва як “Український письменник”, що це видавництво колгоспне. Скажімо, є  близько півтори тисячі членів Спілки письменників і кожен з письменників так чи інакше особистість егоїстична, як всяка творча людина. А не можна одразу розкрутити півтори тисячі письменників. В “Український письменник” переважно приходять люди старшого віку, які свого часу звикли скаржитися в партком, чому видають того, а не іншого. І в цій ситуації теж пішли свої скарги і нарікання. А видати всіх нараз неможливо. Нехай ми видамо 100, але 1400 залишиться незадоволеними. І якщо серед них принаймні десять будуть активними, цього, повірте, достатньо, щоб перешкодити працювати. І це система.
  • Вам дошкуляли і за те, що вийшов у серії “Гумор  plus” Ваш бурлескний роман “Марко та Харко”?
  • Склалася цікава ситуація. При тому, що рукописів в “УП” чимало, вони не підготовлені до видання, тобто не набрані, не зверстані, не вичитані. Тому, коли партнери запропонували нам видати одразу вісім книжок, важливо було встигнути їх підготувати. Мій роман давно був готовим в електронному вигляді. Окрім того це мало зіграти певну роль у ставленні письменників до мене як до рівного, спробою показати себе не дилетантом в літературі, хоч я не є членом НСПУ. Загалом же в такому видавнцтві як “УП” особливо важливо  витримувати конкуренцію, коли рівне право на видання стосується всіх. Треба видавати малими пробними тиражами і дивитися, що буде продаватися. Тому ми планували тиражі в межах трьох тисяч. Оскільки тут наштовхуємося і на не відпрацьованість системи реалізації. На жаль, в “УП” система збуту розвитута не більше, ніж у звичайному приватному видавництві. 
  • Ви видали за досить короткий термін пятнадцять назв. Якщо проглянути рекламки, планувалося ще чимало творів цікавих авторів. Коли був задуманий цей проект і чи зможе він якимось чином бути зреалізованим після Вашого звільнення?
  • Єдина особливо позитивна сторона видавництва “Український письменник”, що воно швидко може зібрати значну кількість добротних рукописів. Але єдина його найбільша проблема – це брак фінансування. “Зірки прози ХХІ столітя” і “Гумор plus” - це і був той проект, який мені легше було зреалізувати з позиції “Українського письменника”. Але зараз я думаю, що як приватний підприємець зможу зреалізувати будь-який проект. Отепер ми разом з моїми партнерами точно знаємо, що приватний підприємець – це надійніше, ніж така структура як “УП”. Мене зараз найбільше й турбує, щоб “Український письменик” коректно розрахувався з  партнерами.
  • Які плани на майбутнє?
  • Плани однозначні. Думаю, що справа піде. Книжка має робитися, народжуватися, друкуватися. І не там, то там. І тут питання не в тому, працювати з “УП” чи без. Коли, зробивши кар’єру в одній сфері, починаєш її робити в другій, то занадто багато часу вбито і той вік, що не можна вже кидатися в сторони, а слід триматися одного напрямку. І ці чотири роки у книговидавничій сфері дали мені основу, підґрунтя, зв’язки, досвід і зрештою, певність у тому, що видавати книжки – справа цікава і корисна і може стати прибутковою.
  • Залишається побажати Вам терпіння і успіху.

Розмову провела

Оксана МИХАЛЬЧУК