* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Любомир Гузар: "Чомусь не доглянуті справжні духовні цінності, які пробудилися під час Помаранчевої революції"

20:19 08.09.2007

Сьогодні в "раді старійшин" - розмова з керівником однієї зі справді українських церков - Української греко-католицької церкви - кардиналом Гузаром.

"Помаранчева революція має свою історію, зокрема духовного характеру"

- Ваше Блаженство, як ви вважаєте, якою мірою Помаранчева революція змінила історію України?

- Сама Помаранчева революція (хоча я особисто не дуже люблю слово революція) була надзвичайна, особлива, як-от хтось дуже гарно сказав - "без краплі крові і без вибитої шиби". Мені видається, вона була дуже важливою хвилиною розвитку нашого народу і нашого політикуму. Вона сталася не відразу. Тому я сказав би, Помаранчева революція має свою історію, зокрема й історію духовного характеру. Не можу огорнути всього написаного про ті події, можливо, хтось уже описав, як вона стала можливою і чому. З другого боку, це історичний момент. Бо, бачите (в класичній історії це насамперед перелік подій, того, що сталося, певна статистика) важливим є не лише минуле, а й те, що вплинуло на розвиток подій, тобто в якийсь спосіб надало новий напрям подальшого розвитку. Думаю, з такого погляду, події, що ми їх називаємо Помаранчевою революцією, події, що відбулися у Києві на Хрещатику і в інших містах, змінили подальший розвиток історії. І тому сьогодні, коли ми оглядаємося через плече на минулу осінь, - нема найменшого сумніву, що багато подій минулого року в певний спосіб, більше чи менше, свідомо примірюється до того, що люди вважають здобутком Помаранчевої революції. Ставлення світу, як і реакція самої України, дуже підкреслили важливість тих подій, бо цілий світ зреагував, побачив Україну в новому, іншому світлі. Зреагували і ми самі, як ті, хто брав участь безпосередньо, так і ті, хто вболівав.

- Що символізує ця революція в духовному плані: це було, пафосно кажучи, відродження чи переродження України?!

- Я не знаю, наскільки виправданий мій погляд на цю ситуацію, адже я спеціально не вивчав цю проблему, тож скажу про моє відчуття. Сталася велика зміна. Совєтський Союз розлетівся і залишив по собі важко сказати що, - я би назвав це великим духовним замішанням. Але помаленьку, попри всі зусилля комуністичної партії і совєтського режиму, щось все-таки не вдалося цілковито знищити - добро і віру в добро. І вони жевріли в людях. І поволі, можливо, під впливом цієї першої ейфорії, а згодом під впливом подальшого розвитку, те, в що люди вірили, набирало реальності. Хоча багато в нашому мисленні і мисленні держави залишилось у тому вигляді, яким було за совєтських часів, - але вже не цілком. Принаймні люди могли говорити, ділитися думками, передавати свої враження, певна зміна духовного клімату відбулася, що дозволяло людині відчувати і відкривати в собі щось духовно вартісне, щось правдиве і гарне. Мені видається, що вибори 2004 року, вся підготовка до них була така фальшива і так сповнена брехні, що люди почали внутрішньо повставати. Люди почали протестувати насамперед внутрішньо, оскільки зовнішньо не могли багато зробити - тиск був колосальний. Тож почався внутрішній бунт, який дуже швидко перетворився, на мою думку, у більш духовний бунт, - не в революцію, де би люди брали до рук зброю, аби нищити і руйнувати. І це зросло так, що вибухнуло з нутра людей, вибухнуло те, що довго сиділо і мучилося. Люди зреагували не насиллям, а своєю присутністю. На щастя, відрадили невторопним державним мужам застосовувати силу, бо ж тоді невідомо, що би сталося. Все відбулося без крові і знищення, але народ, принаймні той, хто брав участь у тих подіях, виразно сказав: досить, так далі бути не може, досить фальші, брехні, насилля і корупції. Це був високий духовний прояв громади.

"Трагедією сьогодення є те, що досі лишається з совєтських часів, - між можновладцями і народом величезна прірва"

- Як довго цей імпульс триватиме і вестиме нас далі? Які, на ваш погляд, потрібні нові рішення?

- Бачите, я думаю, що ми повинні підтримувати той внутрішній вибух, те бажання людей досягнути якоїсь правди, ту свободу духу. Це, безумовно, треба підтримувати і треба відповісти на бажання народу. Народ заговорив. І тому страшною спокусою для політиків є класичний популізм. Замість звернення до розуму, до спокійного діяння і праці, спостерігаємо з усіх сторін безліч суто популістичних промов і кличів. Немовби хочуть ними опанувати народ. Чомусь недоглянуті справді духовні вартості, що пробуджувалися, починаючи від Помаранчевої революції, які виривалися зсередини. В таких справах треба поводитись дуже мудро і второпно, духовно підходити до справи. Не використовувати цю народну хвилю, не промовляти популістичні і поверхові речі, а справді думати і діяти на певному рівні внутрішньому, який відповідає правді, стремлінню людини до правди, до справедливості і добра. Тож програми не повинні полягати в тому, щоб народ контролювати і притишити чи його задовольнити. Не можна, аби злодії робили, що хочуть, лишень би народ сидів тихо. Так не має бути. До тих позитивних вартостей, які задекларував народ, треба підійти дуже солідно, глибоко. Це нелегка річ, і вона не робиться за один чи два роки, на мою думку, це процес, який вимагає духовного опрацювання, практикування цієї правди, виховування людей, скеровування їх до зрозуміння, що таке народ і держава. Мені видається великою трагедією сьогодення те, що досі лишилось з совєтських часів - що між можновладцями і народом величезна прірва, яку ми досі не зуміли подолати, збудувати зв'язок між одним і другим. Це дуже копіткий процес, який вимагає дуже великої праці, щоби між владою і народом була справжня симфонія. Аби влада менше думала, починаючи від рівня села і аж догори, що народ можна використовувати у своїх цілях. Народові треба служити.

- Якщо влада цього не усвідомлює, а народ цього робити не може, чи взялася би це озвучити Церква?!

- Бачте, це не лише завдання Церкви. У нас трагедія такого характеру - наша Церква поділена. Наших церков є багато, тож дуже складно казати про Церкву. Може, хтось у церкві думає і каже про це, та чи інша релігійна організація переймається цим. Але це дуже непростий процес. Але сама Церква не дасть ради. Ця місія мусить бути і долею свідомих громадян. Тут постає таке питання: державна структура - це влада, але ж влада - це не обов'язково мудрість. Нам треба мудрих політиків, багато. Навіть не стільки політиків, скільки державних мужів. Бо політика - це потрібна і важлива справа, але це не те саме, що державне мислення. Велика різниця між політиком і державним мужем. Нам потрібна інтелігенція, адже це не просто освічені люди у значенні закінчених університетів - нам потрібні люди, пройняті певними духовними вартостями, які мають широке життєве знання, які, зрозуміло, мають і професійне знання, але які мають і життєву мудрість. Ми потребуємо державних мужів, які мислять категоріями добра і правди в широкому розумінні цих слів. Які бажають зрозуміти і спрямувати оту життєву хвилю, що є в кожному народі, у прогресивному напрямі. На цю хворобу, до речі, хворіє вся Європа і світ - не набереться й п'яти державних мужів; є дуже багато політиків.

"Фальсифікатори мали бути не лише усунуті з посади, а й покарані, посаджені за грати"

- Як можна оцінити гасло "бандитам - тюрми" з точки зору Церкви, адже християнство каже про необхідність вибачати? І що ви з огляду на це думаєте про необхідність покарання організаторів минулорічних виборчих фальсифікацій?

- Проти чого минулого року народ зреагував найсильніше?! Проти фальші. Проти фальші на виборах. На мою скромну думку, в цьому питанні зроблено замало, щоби тих, хто фальшував, було покарано. Не йдеться лише про фальсифікаторів з виборчими бюлетенями чи при підрахунку голосів. Згадаймо, коли діячі освіти наказували своїм студентам, як ті мають голосувати, військові командири, високі старшини, які вимагали і карали за те, що голосували не так, як казали вони. Мені здається, що тих людей необхідно дуже суворо покарати. Вони мали бути не лише усунуті з посади, а й покарані, посаджені за грати. Бо вони робили моральний злочин проти народу. Я думаю, що ці люди підважили великою мірою довір'я - і проти цього народ зреагував. Мені шкода (є бізнесмени, які за тих часів багато вкрали, з часом і за них треба взятися, - але водночас треба, аби хтось і податки платив), але насправді тут справа в іншому. Тут є розходження у виховному процесі народу і справжній справедливості. Народ не повинен мати найменшого сумніву, що його голос є справді голосом при обранні якоїсь людини, а не предметом фальшування, обману, купівлі, корупції і Бог знає чого ще іншого. Мені видається з огляду на це, що не цілком задоволено ті імперативи, які я б назвав ідеалами чи прагненнями народу у Помаранчевій революції. Бо це був справжній злочин, значно гірший, ніж просто вкрасти пару мільйонів. Це страшний злочин, який держава жодною мірою не повинна толерувати, і покарати всіх тих, хто фальшував, проти кого були явні і чіткі докази, що він фальшував і сприяв у фальшуванні.

Є ще один дуже важливий елемент - не можна діяти за політичною приналежністю. Тут треба діяти за моральною приналежністю. Може хтось належати до іншої партії чи політичного угруповання, хтось може бути інакодумцем, але якщо він є чесною людиною, яка діє справедливо, - його треба пошанувати. Існує небезпека власне популізму - коли ставлять людей на відповідальні посади лише через те, що вони належать до того чи іншого політичного середовища. На мою думку, не можна діяти винятково за політичними принципами, але за моральними і людськими. Це нелегка справа, але й і не така безнадійна. Можна знайти у нашій державі порядних людей! Треба використовувати добрих і чесних людей, які, можливо, в інший спосіб сприймають світ, але діють на здорових моральних засадах. Я думаю, на таких людей треба звернути особливу увагу, і вони були б тими носіями ідеалів Помаранчевої революції. Така моя думка, і ви не мусите зі мною погоджуватись.

"Українці не мають бути однаковими на Сході та Заході, але має бути однаковим закон"

- Чи змінилось ставлення до України у світовій християнській спільноті і церковних середовищах після Помаранчевої революції?

- Важко охопити все, але я наведу такий приклад. Нещодавно в Римі я зустрів кардинала однієї далекої азійської країни, і він мене розпитував про Україну і Помаранчеву революцію, як розвиваються справи. Це означає, що світ позитивно і прихильно звернув увагу. Тому, що діялось в Україні, раділи люди різних релігійний переконань, а не лише католики. Це був завдаток справжнього добра, - не якогось демократичного політичного устрою у значенні структури, але демократії в сенсі служіння добру і правді. Світ приглядається до нас і далі. Може, вже і не з таким захопленням. Мені видається, що через брак добрих новин з'явилося багато сумнівів - бо у світі не зовсім розуміють, "що ж діється в тій Україні". Бачте, та вереснева урядова криза здивувала всіх і вся, бо люди не зрозуміли, у чому справа. Я й сам великою мірою не зрозумів, у чому, власне, відбулося розходження. Безперечно, ті кадрові пересування мають свою логіку і пояснення, але ними з народом не поділилися. І за кордоном мене багато питали про це - і я відповідав, що й сам не розумію, що діється. Ця внутрішньополітична криза була для мене і підозрюю, для багатьох інших, цілком непрозора.

- Напевно, зарано стверджувати, що Україна об'єдналась, що "схід і захід" разом, тож що ще потрібно для об'єднання, для того, аби Україна була соборною і єдиною?

- Треба життя приймати, яким воно є. Факт, що є західна і північно-західна Україна, є Волинь, Одещина і Крим, є Донеччина, Луганщина і Харківщина - дуже відмінні регіони. Зрештою, кожна країна має свою специфіку. І тут, мені здається, треба випрацьовувати певні плани, не намагатись об'єднати за тим самим взірцем, щоби всі були харків'янами, одеситами чи галичанами. Це би було, на мою думку, фальшиво. Треба дати людям можливість бути собою. Але бути собою не означає бути чиїмось ворогом. Бути собою зі своїми локальними, історичними чи культурними напрацюваннями. Я наведу, можливо, дещо смішний приклад - вишивка. В Україні є гуцульська вишивка, є полтавська і миколаївська. Це все вишивка, і все це українська вишивка. Але якщо ми хочемо зробити добру виставку вишивок, то маємо взяти всі сто варіантів цієї вишивки. Жодної вишивки не буде достатньо, аби представити цілу Україну. Так само і люди, адже вишивки є продуктом людей, які люблять певні кольори і узори. Треба напрацювати певні засади, аби людина, незалежно від того, чи вона буде у Харкові, Херсоні, Луцьку чи Івано-Франківську, знала: всюди є один закон, і всі ми рівні перед ним. Незалежно від того, приїду я на захід чи на схід, мене всюди однаково прийматимуть, бо я громадянин цієї держави, незалежно від того чи іншого діалекту. В основі лежить така річ: українці не мають бути однаковими, але має бути однаковим закон. Всюди мають бути однаково збережені фундаментальні права людини. Має бути однакова система цінностей. А вже як це буде використовуватись у щоденному житті окремих областей і районів - то в їхній компетенції. Я дивлюся на Італію - наскільки це різноманітна країна. Північна Італія і південна Італія - два різні світи. Трапляється, що батьки не хочуть дозволити дівчині, яка походить з півночі, вийти заміж за хлопця з півдня. Бо це - Італія. Однорідною у цьому контексті, можливо, є Польща, і то я не достатньо знаю, як дивляться сілезці на мазурів. Люди з Познані, Любліна чи Ряшева - дужі різні, але всі вони якось дуже поляки. Ми через це теж мусимо перейти. Пам'ятаєте, що 140 років тому Італія була ще групою держав - Папська держава, Австрійська та Іспанська імперії тощо. І це має якось зжитись в єдність. Італійці не є аж надто згуртовані, але ж Італія функціонує. Так само і ми. Не треба впадати в шал. Треба, аби всюди були ті самі право і закон, ті самі моральні, правничі і світоглядні основи. А вже до них люди пристосовуються. Кожен, де би він не був, мусить почуватися в Україні вдома.

"Треба серйозно ставитись до виборів, інакше не відомо, куди нас можуть завести політики без сумління"

- Які ви бачите перспективи України на цих виборах, адже в нас що не вибори, то як не громадянська війна, то колотнеча, і демократія під загрозою?!

- Бо це період народження. Україна стане цілком стабільною, коли ми дозріємо. Це цілком природний процес, хоча він дуже прикрий. І треба бути обережними, не можна легковажити виборами, мовляв, немає різниці, хто буде біля керма. Треба серйозно ставитись до виборів, бо інакше невідомо, куди нас можуть завести політики без сумління. Треба вибирати людей. Треба не лише голосувати, але й вибирати. Треба обирати людей, які мають почуття служіння, які мають почуття любові до народу, а не лише до себе, свого клану чи своєї родини. Тут треба буде уважно приглядатись, оцінювати. Я підозрюю, що буде велика "трудність", наприклад, я сам не до кінця розумію новий закон, який має бути, - хто кого вибирає. Не йдеться про процес виборів, але пізніше, власне, з тими списками - хто вибирає голову області, а хто - голову міста і села. Чи мій вибір є безпосередній, чи опосередкований?! А якщо опосередкований, то це дуже небезпечно. Отже, треба це зрозуміти і відповідно голосувати. На цих наших найближчих виборах, думаю, це є першочерговим завданням уряду, державної влади - повідомити всіх громадян дуже точно, за допомогою відповідних інстанцій, яким буде процес виборів, аби люди справді зрозуміли і, відповідно до того, вибирали. Я теж як громадянин України піду голосувати і хочу голосувати, але хочу повторно голосувати за тих, хто, як на мене, несе народу якусь надію. Розумієте, ми дуже незрілий народ, є небезпека, що кожне скликання Верховної Ради мінятиме Конституцію, - це ж смішно. Ми перебуваємо ще на такому рівні, що не розуміємо вартості основного закону держави, - що це єдине, що може нас об'єднати і дати нам певний напрям. Якщо кожна Верховна Рада візьме за правило міняти Конституцію, то куди ми дійдемо?! Засадничі речі мають бути збережені в незмінності. Поки політики того не навчаться, - доти ми й перебуватимемо у пелюшках. Щоправда, не треба дивуватись. Англійська демократія є продуктом 700 років, з 1250 року. Ми поволі ростемо. Демократія є найкращою, на мою думку, але й найбільш відповідальною і складною системою урядування. Але найкращою.

- Наскільки держава повинна дослухатися до Церкви і наскільки Церква повинна радити державі?

- Ви поставили нелегке питання. Уявіть собі народ і дві інстанції - державу і церковну організацію, які мусять діяти як партнери і не втручатися в компетенцію одне одного. Церква є Богом установлена спільнота, яка має допомогти людям іти до Бога. Але ці люди ідуть до Бога, так би мовити, через державу в буденному, щоденному житті. І вони освячуються і повинні освячувати все довкруги себе. Це не має відбуватись у спосіб, коли представники Церкви наказують державі, як при теократії. Це не повинно бути як, наприклад, у старозавітній теократії чи подібно до того, як є у деяких мусульманських країнах, коли священнослужителі диктують, бо є найвищою політичною владою, - ні. Церква має своє духовне завдання. Вона веде людей до Бога через їхнє життя у державі, через життя у спільноті. А держава - це оформлена спільнота людей. Держава має свої завдання - кожній людині забезпечити право на спокійне і нормальне життя, аби вона розвивала свої таланти. Держава має забезпечити людям можливість спокійно жити у спільноті, зберігаючи правопорядок, який і дає людям можливість жити по-Божому. Поставлене вами питання треба було би обговорювати часто і на різних рівнях, бо вони нелегкі і над ними треба глибоко замислюватись. Це все потребує рефлексії і пристосування до конкретних можливостей і реалій, адже ми не живемо в штучному світі і в порожнечі. Світ наповнений конкретними людьми, які мають свої особисті позиції, до того ж є й колективні, групові позиції. І це все треба брати до уваги і дивитися, вивчаючи історію, що ж можна і що найкраще зробити за даних обставин.

ДОСЬЄ "УМ"

Любомир Гузар народився 26 лютого 1933 року у Львові.

У 1944 році його родина змушена була покинути Україну і переїхала спершу в Австрію, а потім - до США. Закінчував духовну семінарію у Стенфорді, потім студіював філософію, ще пізніше отримав вищу теологічну освіту у Вашингтонському католицькому університеті. У 1958 році висвячений на священика. Був душпастирем оселі "Союзівка" Українського народного союзу у штаті Нью-Йорк. З 1965 року - настоятель парохії Пресвятої Трійці в Кергонксоні (США).

У 1969 році отець переїхав до Рима для продовження богословських студій, які завершив у 1972 році доктором богослов'я. Вступив до монастиря Святого Теодора в Італії.

2 квітня 1977 року був висвячений патріархом Йосипом Сліпим на єпископа, за рік потому - призначений архімандритом монастиря Святого Теодора.

У 1993 році Любомир Гузар повернувся в Україну. Служив духівником у Львівській духовній семінарії Св.Духа. У 1996 році владика Гузар призначений помічником глави УГКЦ. 26 січня 2001 року на надзвичайному Синоді єпископів був обраний Верховним архієпископом УГКЦ, а 21 лютого Папа Іван Павло II призначив його кардиналом.

Кавалер ордена Ярослава Мудрого V ст. (2003 р.)

"Україна молода",

Антін БОРКОВСЬКИЙ