* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Сергій КОЛОМІЄЦЬ: Я ОРГАНІЗАТОР ДОРОЖНЬОГО РУХУ

20:09 22.09.2009

Сергій КОЛОМІЄЦЬ: Я ОРГАНІЗАТОР ДОРОЖНЬОГО РУХУ

На запитання Літфоруму і Слова і діла відповідає начальник Департаменту ДАІ МВС України генерал-майор міліції Сергій Коломієць. 

Розкажіть про свою родину. Звідки Ви? Як Ви такий виросли? Як Ви зараз живете?

Народився я в місті Суми у 1959 році. Цього року мені вже п’ятдесят. Як і вся родина, батько й мати були інженерами, на заводі працювали. Звичайна родина. Закінчив школу, поїхав, вступив до Київського автомобільно-дорожнього інституту за спеціальністю "організація дорожнього руху". У 1976 році це було. У 1981 – закінчив його з відзнакою і пішов працювати в ДАІ інженером виробничо-технічного відділу. От вже майже 28 років працюю в Державтоінспекції на різних посадах. Починав з ДАІ міста Києва, потім був обраний секретарем комітету комсомолу ОВ. Два роки працював у комсомолі зі справами райкому. Потім у 1989 році перейшов на службу в Міністерство внутрішніх справ і з того часу працюю в міністерстві. З 1998 по 2000 рік я працював керівником ДАІ в Дніпропетровській області. Потім повернувся на посаду заступника керівника ДАІ, першого заступника керівника ДАІ  МВС України. Був період, коли я працював заступником командуючого внутрішніми військами, це було наприкінці 2003 – у 2004 роках. У 2005 я знову повернувся в ДАІ і так з перемінним успіхом до цього часу працюю керівником. У принципі все життя займався цією роботою й нічого іншого не знаю. У Києві живу вже 33-й рік. Тому, хоч батьківщина моя знаходиться на Сумщині, але вважаю себе киянином. У червні одружився вдруге. Старшій донці 26 років, а молодшій два з половиною, два роки і дев’ять місяців. Ще у нас з дружиною є хлопчик, десять років. Такий от склад сім’ї.

А хто вплинув на вибір Вами професії?

Вплинув тато. Він мав машину, запорожець. Був у нього мотоцикл, потім запорожець. Він його постійно ремонтував, любив автосправу, їздити десь і він мене напоумив піти в автодорожній інститут. Ніколи в житті я не мріяв стати міліціонером, але так вийшло, що закінчив інститут за фахом організація дорожнього руху, на той час це була нова спеціальність, перший випуск у Києві. Розподіл у нас був або в Автогосподарство, або в Державтоінспекцію. Більшість пішла в Державтоінспекцію. Там були кращі умови. Так і я спершу пішов, потім сподобалося працювати. Я не прагнув у міліцію, але розподіл такий був. І щоб лишитися у столиці я пішов працювати в ДАІ. Це сьогодні люди стоять у черзі аби туди потрапити. Розпускають плітки, що ніби й хабарі дають, аби вступити на роботу, але це не зовсім так. Одним словом, це тато мій, нині вже покійний, напоумив мене. Саме він схилив до ідеї зв’язати своє життя з автомобільним транспортом.

Сьогодні, якщо говорити про робочі моменти, трудові будні, які вони? Щоб Ви хотіли покращити для себе, для колег?

Трудові будні… Ну, які трудові будні? Приходиш о сьомій, опів на восьму ранку на роботу й десь до опів на восьму, до восьмої вечора – це звичайний такий робочий день. Люди приходять. Приймаю людей. Підписую папери. Наради: наради в Міністерстві, Кабміні, у Верховній Раді. Сьогодні й законодавством займаємося, бо є намагання відібрати у нас деякі функції, зруйнувати державний контроль у деяких сферах. От і вчора з цим працювали, це - також частина моєї роботи. А якщо підсумувати, то робота керівника складається з нарад, з того щоби папери розглядати, людей приймати, спілкуватися з ними. А що хотілося б покращити?.. Думаю, що ми вже й так зробили хороші кроки і, дай Боже, аби нам не заважали, то в такому правовому полі, яке є нині, можна працювати. Звісно хотілося б, аби у свідомості людей відклалося, що ми працюємо все ж не для себе, а саме для них. Чому? Тому, що ми караємо людину не задля покарання, а щоби він потім був живий-здоровий, аби через нього не гинули люди… Дороги хотілося б покращити. Але це вже, знаєте, побажання з області наукової фантастики. Та колись буде це все у нас.

Як Ви ставитеся до сучасних політиків? Я не кажу взагалі до політиків, а до українських політиків і до української політики сьогоднішнього дня?

Ви знаєте, я в політику ніколи не намагався втручатися, хоча я розумію, що посада у мене досить політична чи то заполітизована, але я особисто не займаюся політикою і, мабуть, не маю права давати оцінку якимось політикам. А як до людей я ставлюся до них нормально. У мене багато друзів серед політиків, я з ними спілкуюся – це нормальні, звичайні люди. У них такий напрям роботи – політика. Це робота нелегка й не завжди вона, може, і вдячна, але вони самі обрали для себе такий шлях. Я не хочу давати якісь політичні оцінки. Якщо не враховувати, що я працював у комсомолі й фактично займався політикою того часу, то більше з тих пір я політичною діяльністю не займався і в принципі не прогнозую й не оцінюю. Так, для себе, звісно, щось відмічаю, аналізую, маю своє бачення, але публічно давати свої оцінки не хочу.

Багато говорять, зокрема, психологи, що основне завдання сьогодні – це повернути суспільну довіру до Державної автомобільної інспекції. На Вашу думку, що потрібно зробити, аби цю довіру повернути?

Я вважаю, що ця ситуація вже зрушилася з мертвої точки. Якщо порівняти стан справ три-чотири роки тому й сьогодні, то вже інше відношення до Державтоінспекції й не лише тому, що люди бояться покарання. От буквально сьогодні бачив у новинах сюжет про те, що стали менше брати хабарів, через те, що ми відокремили працівників від водіїв за допомогою спеціальної техніки. Нам вдалося підняти авторитет і посилити можливості ДАІ завдяки прийнятому закону, завдяки здійсненій роботі служби разом зі ЗМІ. Я не думаю, що довіра втрачена, що ми не маємо довіри. На сьогоднішній день люди звертаються в першу чергу куди? До нас. От п’ять хвилин тому телефонував один поважний чоловік: у дружини вкрали авто й куди він звернувся – до нас. Щось трапляється на дорозі – і знову ж таки звертаються до нас. Тобто я не вважаю, що сьогодні ми не маємо довіри. Можливо, не люблять нас. Але любов і довіра – то різні речі. Любов була би, якби ми цукерки роздавали на перехрестях і квіти дарували б. Тоді би нас любили. А не люблять, бо той жене, порушує, а  ми його зупиняємо і караємо. Я не можу на один щабель поставити довіру і любов людей. Я вважаю, що довіра до Державтоінспекції все ж є. Тим більше, що за опитуваннями більшість людей здійснене нами запровадження жорстких санкцій  підтримали, у тому числі водії, пішоходи, інші учасники дорожнього руху. Це нововведення Верховної Ради та Державтоінспекції здобуло підтримку.

Які кроки, на Ваш погляд, потрібно робити журналістам, аби посилювати, поглиблювати авторитет ДАІ?

У нас досить корумповане суспільство і я особисто не вважаю, що ДАІ – найбільш корумпована структура у державі. Є багато структур більш корумпованих. І журналістам у першу чергу потрібно подивитися і на життя, і на роботу даішника з іншого боку. Кожного дня вставати о сьомій годині… Я пропоную взяти на роботу разом із співробітниками ДАІ ще й журналістів за бажанням…

З ранку до вечора ?

Одну зміну. Щоби він (журналіст – прим. ред) зранку прийшов, послухав, як розвод проходить, потім пішов на перехрестя, день вистояв, побув поруч із даішником, послухав, що йому розповідають, коли він зупиняє порушників, який негатив іде на нього, відчув, як психологічно це важко. А потім хай напише свої враження, як людина. Най би написав, що для даішника робочий день розпочинається з підйому о шостій ранку, о сьомій він вже на розводі, о восьмій заступає на зміну. І от з восьмої до шістнадцятої чи до опів на шістнадцяту – увесь цей час на ногах, півгодини на те, щоби протягом дня з’їсти якийсь бутерброд. А після шістнадцятої що?.. Прибіг додому, випив, припустимо, чарку горілки, наївся на ніч і ліг спати. І так двадцять років. А потім питають чому такі товсті даішники? Звісно, якби мати можливість нормально поснідати зранку, потім пообідати по-людськи, потім у спортзал, у басейн – то він би й не був товстим. А так він увесь час перебуває на ногах і їсть переважно у другій половині дня, під вечір, коли вже не можна. Розумієте?.. І це професійне. Це ж треба бачити зсередини й писати про це. Адже робота даішника складна: фізично і психологічно. І ще, потрібно перестати звеличувати злочини, що скоюються людьми на дорогах. Тобто людина вихваляється: «Я дав хабаря даішнику». І це сприймається коли не як героїзм, то принаймні абсолютно нормально. Але ж у дійсності це слова злочинця. Ця людина є злочинцем. Не можна давати хабаря. Не давай! Коли хтось у вас вимагає гроші, руки вам заламує, то це удесятеро серйозніший злочин. Але уявімо, що людина отримує зарплату в півтори-дві тисячі гривень, має утримувати родину, а йому сують сто доларів у вигляді хабаря або ж сто гривень, то хто в такім разі більший злочинець?! Є звісно і у нас негідники. От і сьогодні Міністр оголошував, що вигнали сотню людей, через те, що вимагали з водіїв гроші. Трапляються такі випадки, що окремі співробітники ДАІ зупиняють водіїв, починають прискіпуватися через дрібниці та явно вимагати гроші. А водій у свою чергу може поспішати, йому треба кудись терміново їхати та й він піддається на подібного роду вимагання. Так, є такі випадки. Ми їх виявляємо й караємо за такі зловживання службовим становищем. Але ж треба бути чесними. Доволі часто водії самі сують гроші й тим стимулюють хабарництво. А у нас переважно саме так і робиться. От я й кажу, що журналісти мають показувати обидва боки. Якщо людина порушила правила та ще й сама хабаря дає, то треба розуміти, що це злочинець, а не робити з порушника героя. У першу чергу треба показати, що в дійсності робота даішника – це нелегка робота. Всі думають, що даішник вийшов на дорогу, всі йому гроші несуть, він їх лопатою загрібає і живуть усі в хоромах. А Ви подивіться як вони насправді живуть, у яких умовах вони мешкають у гуртожитках: по дві-три людини, роками там живуть, а як створюють сім’ю, то продовжують жити у тому ж таки гуртожитку. Якби ж усі вони так вже грабували ті гроші, то певно кожен вже жив би в окремому будинку під Києвом десь у районі Конча-Заспи. А воно ж зовсім не так, як здається. Це важка робота і я думаю, що дійсно треба таке запропонувати.

Ще одне питання, що вважається дуже важливим. Якщо прослідкувати, як формується Верховна Рада, то практично усі професії в Україні мають своїх представників: судді, військові…

Міліціонери також мають.

Добре. Але от сьогодні немає представників ДАІ у законодавчому органі, які могли би реально в щоденному режимі впливати на законотворчий процес. Як Ви вважаєте: чи потрібно про це подумати і чи є наразі у структурі ДАІ люди, котрі знали би професію зсередини й водночас могли бути політиками?

Є такі люди. Різні є люди, але справа в тому, що нам заборонено займатися політикою за законом.

Мається на увазі людина, що п’ятдесят років пропрацювала в ДАІ, знає всю роботу від самого початку і…

П’ятдесят років ніхто не працює в ДАІ. Людина вмирає раніше. Це дуже важка робота.

Добре. Тридцять років.

От я працюю двадцять вісім. Ще є кілька людей у нас, що працюють вже тридцять років чи близько того. Станом на сьогодні людей, які би працювали в ДАІ більше десяти років відсотків десять. Чому? Тому, що усі ці реформування, законодавчі колізії відбиваються і на діяльності ДАІ. Наприклад, раніше міліціонер, після виходу на пенсію отримував грошову допомогу в обсязі половини того окладу, що він заробив за весь період своєї служби. У черговий раз формується бюджет і заявляють, що «ми скасуємо це». Люди по двадцять років відслужили, йдуть на пенсію й очікують отримати цю грошову допомогу. А при формуванні бюджету підрахували, що буцім 700 чи 800 млн. грн. можна таким чином зекономити. Натомість сьогодні йдуть люди, що мали би ще працювати п’ять і більше років, і , що важливо, мали намір працювати. Таким чином сума відразу збільшується з мільйонів у мільярди, от тільки замість економії отримуємо витрати. Слава Богу, розумні голови призупинили цей процес, але ж багато людей пішли… Та й справа в тому, що нам офіційно заборонено бути в будь-якій політичній партії, а не політичні партії не проходять сьогодні в парламент. За мажоритаркою, можливо,  якийсь там даішник, що все життя пропрацював у селі, його усі знали, полюбили, то його могли би обрати. Але ж нині немає мажоритарки. Сьогодні у парламент йдуть лише партії. І знову ж таки, за законом, представники нашої професії не можуть бути членами жодних партій. Хоча сьогодні от Бевз, наприклад, у комуністів нормальний генерал, бойовий, був колись начальником ОВС – він опікується нашими проблемами, навіть з регіоналів є – Малишев, який у Донецьку був начальником ОВС. Тобто наш профільний комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності переважно складається з людей із міліції. Ну, Мойсик, той суддя був, Прокопчук – військовий, але також знає усю цю специфіку, Бевз – міліціонер, Малишев – міліціонер. Все ж переважно до нього (комітету – прим. ред.) входять люди з міліції. Це не значить, що там є даішники. Та й узагалі, в міліцейській ієрархії даішники посідають не таку високу ланку як розшуковці, оперативники. Про даішників здебільшого тільки анекдоти складають. Найвищою в міліцейській ієрархії є оперативна робота. Начальник же ОВС, він знає усю специфіку, а отже, якщо він сьогодні йде у політику, то представляє інтереси працівників усіх ланок: і даішників, і розшуковців, і оперативників, і т. д. Не обов’язково ж, що саме даішники мають відстоювати інтереси даішників. Якщо у політику йде зріла людина, що працювала на керівних посадах і до того ж досить високих, то ця людина буде захищати інтереси усіх працівників своєї галузі. Тобто я не вважаю, що даішник має стати депутатом.

Добре. І на завершення декілька запитань. У Вас певно були якісь дитячі мрії, якісь дитячі погляди на світ. Чи вони здійснилися? Чи Ви прагнете ще чогось досягти?

Дитячі мрії, кажете?.. Коли я потрапив на навчання до Києва, то я хотів тут залишитися й жити. А зараз мене усе більше  тягне на рідну Сумщину. Чим старшим стаю, тим більше тягне на малу батьківщину, де виріс, де поховані батько, бабуся, дід. Це змінилося… От ще, наприклад, була мрія мати свою машину та їздити на ній. Сьогодні я вже до цього ставлюся геть по іншому, бо маю і свою машину, і службову. Тепер для мене це вже більше робота, аніж задоволення. Сказати, що я мріяв стати льотчиком чи космонавтом – то не було такого. Але завжди хотів добре робити усе, за що беруся. Так зрештою і вийшло. Якби я став сталеваром, то впевнений –  був би нормальним сталеваром. Не мріяв я стати даішником. Але вважаю себе непоганим даішником і свою роботу прагну виконувати добре.

Чим Ви займаєтеся у вільний час, якщо такий є?

У нас вільний час який? Працюємо ми щодня. У суботу працюємо десь до обіду. У неділю я з’являюся тут на роботі, приймаю чергування і потім вдень відпочиваю. Тобто у нас на тиждень є один вільний день. Останнім часом мене потягнуло на полювання. Не можу сказати, що я затятий мисливець, але друзі почали запрошувати на полювання. До речі, у мене колишній однокласник живе в Конотопі. Це Сумська область. І мені подобається час від часу їздити з ним на полювання під Конотопом. Люблю виїхати десь на воду, поплавати на катері або що. Люблю фотографувати. Маю якісну фототехніку, але не завжди маю на це захоплення вдосталь часу. Але я вже Вам на початку розповідав, що маю маленьку доню і от фотографую її від народження, перші кроки і таке інше. З друзями поспілкуватися люблю. Обов’язково щотижня, у неділю – баня з друзями. Читати люблю, але мало часу на це.

Розмову провели Олексій УСАЧОВ, Вероніка КОНОНЧУК.