* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Арсен АВАКОВ: Я ЗА ПОЛІТИЧНИЙ АВТОБАН

23:34 08.09.2009

Арсен АВАКОВ: Я ЗА ПОЛІТИЧНИЙ АВТОБАН

На запитання Літфоруму відповідає голова Харківської обласної держадміністрації Арсен АВАКОВ.

Традиційно ми розпочинаємо розмову з питання про родину.

Живу у Харківській області, закінчив Харківський політехнічний інститут – тому це місто люблю і своє майбутнє пов’язую з містом та областю. Жонатий. Маю сина, який є студентом харківського університету. На цьому і зупинимось.

Хто вплинув на вибір Вами майбутньої професії?

Я інженер-системотехнік. На вибір професії вплинула сестра Маріанна, яка закінчувала цей вуз. Але вибір професії чудово вплинув на мою кар’єру, адже тоді в ХПІ, маю надію, що і тепер так, вчили серйозно і головному – працювати над собою, а не споживати знання кілограмами. Це важливо. Після цього я займався і науковою діяльністю, займався бізнесом, був професійним фінансистом і «докотився» до голови облдержадміністрації.

Чому докотились?

А яка нормальна людина буде працювати головою адміністрації? У Проспера Меріме була така маленька новела. Жив у заможних батьків син, у якого завжди все було. І пішов він у розбійники – шукати романтики. Одного разу розбійники напали на будинок, в якому хазяїн виявився вдома. Господар вистрілив з рушниці, влучив цьому шукачу романтики у голову. Подєльнікі втекли, а цей син лежить, вмирає. Хазяїн підходить і замислено говорить «Цікаво, а чи пробила куля мозок?». Умираючий каже – «Звичайно ні. Якби я мав мозок – ні за що би не пішов у розбійники від достойних батьків!»J

Харків – це випадкове місто у Вашому житті?

Я тут сформувався як людина.

І не проміняєте Харків ні на яке інше місто?

Не збираюсь міняти. Мені Харків подобається. Я відвідав більше 50 країн світу – і завжди тягне додому.

Що привело Вас у політику?

Ви мене провокуєте на інтерв’ю 2005 року, коли запитували: «Чому Ви кинулися з успішного бізнесу в політику?» Обставини, що склались у момент 2004 року так, що  в мене не залишилося вибору в тому, як виявити свою позицію. Я її проявив, а вже далі тягнув відповідальність перед тими, хто вірив мені. От і все. Аби завершити цю тему констатую, що за ті події мені не соромно. Все було зроблено правильно. Будь-хто, хто тоді брав участь у тих подіях відчуває піднесення душі, коли згадує про ті дні. Інша справа, що сталося потім. Цей шанс був нереалізованим і вину за це несе кожен, у тому числі і я.

Як Ви будуєте свої стосунки з міською владою, з тією, яка є сьогодні?

Ви розмовляєте з «губернатором-довгожителем», котрий працює більше чотирьох з половиною років. Таких «мамонтів» вже лишилося мало, тому в різні роки ці стосунки будувалися по-різному: від жорсткої конфронтації до теперішнього стану, коли я сформулював тезу про зовнішню загрозу, коли криза – спільний ворог і треба об’єднатися, аби захиститися, а вже потім продовжувати розбиратися в політичних протиріччях. Мені це коштувало певних зусиль, але тим не менш ми зараз маємо таку ситуацію, коли жорсткої конфронтації між політичними силами й відповідними цим силам посадами не відбувається. Існують чвари, незгоди, альтернативні точки зору, але немає відкритої війни.

Хотілося би рекомендувати цю модель нашим колегам на певних проміжках часу…

З того боку чи як ?..

На наступному рівні державного управління, але не завжди це можливо.

Ось ця харківська дорога, що збудована за чотири з половиною роки Вашої роботи в обласній адміністрації. Ви певно докладали якихось зусиль?

Дорога «Харків-Дніпропетровськ»?

Так. Вона дуже якісна.

Ви приїхали з Дніпропетровська?

Так.

У 2005 році, коли керівником автодору перший раз був Вадим Гуржус. Зараз він повернувся. Так от, тоді ми розробляли глобальні проекти на тлі романтичних почуттів. Я йому зателефонував і сказав: «Вадиме, у нас же є автобан у кущах!» Він приїхав, облетів на гелікоптері й побачив цю, на той момент, радянську недобудову, по суті, трасу першої категорії й ми тоді домовилися, що за це варто взятися. За нашої активної підтримки він розпочав роботу й у минулому році ми її завершили. У проміжках між цим змінилося три уряди. Ми кожного разу відстоювали це питання і ось, як кінцевий підсумок, було опановано біля 1 млрд. гривень і ми маємо трасу першої категорії, одну з найкращих у країні, думаю. І ми вважаємо це своїм здобутком. Тому принаймні заради цього варто було стати губернатором. А окрім цього є ж іще й багато інших приводів. Між іншим, раз на рік ми видаємо такий звіт «Що зроблено». Це наше нововведення, яке фактично є своєрідним механізмом зворотного зв’язку з людьми. Кожен голова адміністрації, кожного району публікує такий звіт «Що зроблено і що потрібно зробити». У цьому році розділу «Що потрібно зробити» немає. Я виключив цей розділ, бо ситуація надто непрогнозована й брати на себе відповідальність за те, що можливо не буде виконано ми не стали.

Тобто все залежить від президентських виборів?

Усе залежить від глибини кризи в економіці. Тому ми не стали писати «Що потрібно зробити». У нас є ці плани, але ми не стали їх тут публікувати. У попередніх звітах ми писали наприклад, що село таке-то у 2008 році має бути газифіковано й відповідно потім, у наступному році це має бути зроблено і ми маємо звітувати. Якщо тут я напишу, що у 2009 році село має бути газифіковано за кошти зі спеціального фонду держбюджету або ж обласного бюджету, а гроші не надійдуть, то це буде обман. Тому в цій частині ми наразі утрималися, хоча зазвичай публікуємо, бо цей механізм зворотного зв’язку для нас важливий і ми за цим слідкуємо.

Яке Ваше політичне кредо?

Знаєте, ректор Харківського університету (Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна – прим. ред.) Віль Бакіров нещодавно на одній конференції сказав мені яка людина є інтелігентом – освічена і моральна. Ось коли ця освіченість і моральність буде превалювати у політиці, тоді ми матимемо стійку політику, що створить гармонію в нашому суспільстві.

Як Ви ставитеся до журналістів? Чи вони завжди адекватно ставляться до Вас?

Яке суспільство – такі й журналісти: і професійні, й розумні, й делікатні, й чудові, й продажні, брудні, безпринципні – тобто є усілякі. Мені в моєму житті, у професійній політичній кар’єрі доводилося стикатися і з такими, і з такими. У певний момент часу я для себе вирішив, що не буду переслідувати журналістів за брехню й судитися з ними. Це бідні люди, я їх жалію. Інша справа, складно пояснити, коли журналісти звинувачують у всіх смертних гріхах, починаючи від убивства, завершуючи іншими злочинами. Як із цим боротися? Тобто є нюанс. Журналістська етика на сьогоднішній день в українській журналістиці річ не надто популярна тому, що ті, хто оплачують українську журналістику в цей момент часу заклопотані не так моральними цінностями, котрі формує журналіст, як результатом від журналістської праці, направленої на покращення позицій конкретного політика чи бізнесмена. Я сам є власником багатьох засобів масової інформації, багатьох газет, двох радіостанцій, чотирьох телеканалів, власником яких я був ще до того, як став губернатором, років п’ятнадцять знаю як це відбувається, сам іноді виступаю із певними замітками в пресі або щось у тому дусі, веду телепрограму на телебаченні, добре знаю, що таке журналістська праця і що таке кваліфікована журналістська праця, як важко бути кваліфікованим журналістом, тому та вбогість, котра часто-густо виплескується на сторінки наших газет і на телебачення мене зазвичай дратує і дратує сильно. Але так як я людина публічна – я намагаюся це приховувати. Та як тільки я знову стану людиною не публічною, а це обов’язково коли-небудь станеться, тоді я буду в значній мірі більш агресивним у цьому напрямі.

Що Ви маєте на увазі? Ви підете з політики?

А чому ні? Та й чому з політики? Можна піти з державної посади й отримати ту міру свободи, котра дозволяє сказати те, що не повинен і не має права говорити людина, перебуваючи на державній службі. Це те, про що ми говорили на самому початку. Як людина, я може й руки би не подав декому з діючих можновладців чи політиків, а як голова державної адміністрації я змушений думати про баланс і гармонію. Це дуже важливий момент.

Це говорив Загребельний колись. Коли він звільнився з Національної спілки письменників його запитали: «Що Ви відчуваєте?». «Відчуваю, - каже, - дві речі: перше - почуття свободи, а друге – негідникам руки не буду подавати».

У звісного письменника-фантаста Хайнлайна є моя улюблена в останній час фраза: «Хороший політик той, хто знаходить спільну мову із тим, хто йому не подобається».

Хороша фраза. Ось це політичне кредо. Що таке меценатство у Вашому розумінні? Хто такі меценати? Це піар чи це реальні якісь речі? Як Ви думаєте?

Меценат – той, хто підтримує речі варті уваги, але обділені внаслідок поточної господарської чи політичної кон’юнктури у сфері мистецтва, або ж, якщо узагальнити, то у сфері просвіти, скажімо так. Це може бути мистецтво, література, врешті решт це може бути і спорт чи, припустимо, підтримка інвалідів. Справжніх меценатів дуже мало. Як правило це гідні люди, тому що якщо в їхньому житті є мінуси, то вони намагаються себе реалізувати принаймні такими благими вчинками. А багато меценатів є для зовсім іншого, котрим хочеться виглядати гарно. А ще є такі меценати, от у нас такі є в Харківській області, котрі брали участь у благодійних аукціонах, стояли під камерами, піарилися, посміхалися, а потім не дали обіцяних грошей. І такі є. От.

Меценати є різні, так?

Як суспільство. Яке суспільство –  такі й меценати, такі й журналісти, такі й політики. Будемо підіймати планку – будемо рухатися вгору. В цьому головне насправді. Все решта – суєта.

Ще одне питання. Любов до літератури: Ви її любите як читач, чи, може, колись мріяли писати?

Ні. Звичка читати і бажання більше читати – це у мене лишилося ще зі шкільної лави. Я тоді активно пізнавав світ літератури. На жаль, зараз такої можливості у бажаному обсязі немає – не вистачає часу. Але це позитивна звичка, що значною мірою сформувала мій світогляд і мої ліберальні позиції щодо багатьох речей, які мають місце у цьому світі в тому числі. Тому я і зараз вважаю, що людина, котра читає, розмірковує – це людина, здатна до розвитку. Людина, що не зупиняється у своєму розвиткові – забезпечує прогрес. І друге, людина, котра читає, думає – це людина, яка чогось шукає, а якщо вона щось шукає і не заспокоюється, значить вона за своєю натурою оптиміст. А світ рухають оптимісти.

Ви мемуари будете колись писати?

Я не знаю. Зараз я час від часу пишу якість короткі статті чи там есе різні.

А щоденник Ви ведете?

Ні. Щоденник за мене ведуть журналісти. От останній раз виступив зі статтею «Несвобода». Вона розташована на моєму блозі на сайті Української правди. Це не стаття, це таке есе-розмірковування. Почитайте, що таке несвобода і як з нею боротися, що з нею робити.

Добре. Що Ви побажаєте читачам нашого сайту і газети?

Читачам побажаємо завжди не забувати про ключові цінності, ключові вселюдські цінності, ключові моральні цінності. Усе інше додасться. Думайте про рівень культури. Рівень культури прямо пропорційний рівневі якості життя. Будеш культурним по відношенню з людьми, в політиці, в економіці, у вищому розумінні слова культура – отримаєш прогрес у всьому. Ось цього і побажаємо. І ще побажаємо не створювати собі кумирів, а кожного разу спиратися на ключові життєві принципи при відношенні до тієї чи іншої людини, того чи іншого руху, того чи іншого політика. І побажаю ще -- кожного разу, коли життя надає шанс – реалізовувати його! Сподіваюся, що такі шанси Україні надаватимуться ще не один раз!

Розмову провів Олексій УСАЧОВ.