* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Стенограма інтерв’ю Президента Першому каналу

09:33 15.12.2005

Юлія Бориско: – На Першому каналі сьогодні особливий день – у гості прийшов Президент України Віктор Ющенко: і погодився дати ексклюзивне інтерв’ю Першому каналу. Вітаємо Вас, Вікторе Андрійовичу!

Віктор Ющенко: – Добрий вечір.

Ю.Б.: – До Нового року залишилося два тижні, а в Україні ще залишається кілька дуже гострих невирішених питань. Одним з таких питань є російський газ. Останній місяць всі ми натхненно спостерігаємо за своєрідним словесним пінг-понгом між Москвою та Києвом на газову тему; за атаками Росії, контратаками України. Мені особисто дуже приємно спостерігати, як Україна захищає свій національний інтерес, але все ж таки: хто кого шантажує газом – Росія Україну, чи навпаки?

Віктор Ющенко: – Я спробую зараз зійти з політичного контексту цього питання і придати йому суто економічний зміст. Пригадую, у 2000 році, коли я був прем’єр-міністром, нам удалося підписали п’ять угод, які регулюють газову політику років на 20–30 уперед, де ми вирішили питання гарантії українського транзиту, боргів, їх обслуговування і т.д. Тоді було не вирішене одне питання – лібералізація цін газового ринку. Це включає в себе два питання: лібералізацію цін на транзит і лібералізацію цін на газ. Україна 82% російського газу транспортує до Європи. Ми сьогодні маємо тариф 1,09 долара за тисячу кубів на 100 км. прокачки газу. Німеччина має 2,5 долара, Чехія, Польща – 2 долари. Ми маємо 1,09. Безумовно, коли ми говоримо про лібералізацію газового ринку, нам треба говорити і про лібералізацію ціни на тариф. Цим питанням, яким займається українська делегація разом із російськими партнерами.

З іншого боку, газ, яким розраховувалася Росія за український транзит, обраховувався по ціні 50 доларів. Я тут хотів би зробити одну поправку: Україна газу в Росії не купує. Вона отримує його як плату за послугу транзиту. Ми купуємо 37 млрд. в Туркменістані по ціні 44 долари з 1 тис. кубів і 20 млрд. виробляємо свого. Решту ми отримуємо, поповнення свого балансу, як плату за транзит. І тому це є наступною особливістю лібералізації цін, коли ми говоримо про українсько-російські відносини. Ми обговорюємо зараз питання лібералізації цін на газ, який буде Україна вже купувати. Ми вийдемо з натуральних розрахунків, перейдемо на монетарні розрахунки. Зараз йде дискусія якраз по ціні, чи це буде ціна поетапна, у декілька кроків, на чому наполягає українська сторона. Ми готові цю поетапність розглянути як у сфері ціни на транзит, так і в ціні на газ.

Олег Панюта – Пане Президенте, але 160 доларів за 1 000 кубометрів – це надто висока ціна, наша економіка цього не потягне.

Ю. Б – Ви вже прорахували, скільки це коштуватиме кожному окремому українцю, чи подорожчає його життя?


Віктор Ющенко: – Будемо говорити так: є різні прорахунки на різну ціну. Якщо ми говоримо про українську економіку, то українська металургія, наприклад, машинобудування конкуренцію витримують дуже добре по згаданих цінах. Це не є проблема, це є рентабельне виробництво. Найскладнішим питанням залишається хімія, де треба буде формувати спеціальний підхід, можливо, направляти туди газ із ресурсів національного видобутку або знайти хоча б перехідний компроміс із цією галуззю, щоб лібералізувати ціну на газ.

Друга частина теми – це комунальний газ, який отримує, з одного боку, населення, а з іншого – бюджетна сфера, починаючи з Міністерства оборони, шкіл і т.д. Враховуючи, що ми добуваємо близько 20 мільярдів, це об’єм, який левову частину бюджетних стосунків і стосунків по поставці газу населенню можна вирішити за рахунок національного видобутку. Але, звичайно, загальна тенденція повинна бути одна: ми повинні наближатися до умов ринку, у тому числі у приватному секторі, у тому числі у комунальному.

Ми є першим споживачем газу в Європі. Ми використовуємо його в два-три разі більше на одиницю ВВП. Це не є конкурентна економіка, це не є раціональне життя. Тому ми говоримо, з одного боку, про глибоку комунальну реформу, яка раціоналізувала б споживання. З таким споживанням не може миритися ні приватний сектор, ні комунальний сектор, ні індустріальний сектор. З іншого боку, ми повинні говорити про лібералізацію цін. Лібералізація принесе певної мотивації. Поки людина не буде – я маю на увазі комунальну, індустріальну сфери – рахувати ціну на газ, економії не буде. Ми повинні вести окрему програму енергозбереження і, зокрема, газозбереження в Україні, зробити мотивацію по економному використанню газу.

І окрім того, це було питання, яке ми розглядали кілька днів тому на засіданні РНБОУ. Нам, можливо, треба представити нову енергетичну концепцію України, яка говорила б, як реанімувати вугільну галузь, як вийти по завершеному циклу роботи із ураном, використовуючи його на мирне ядерне паливо, закінчити тему видобування газу у шельфі Чорного, Азовського морів, запустити нову програму. До речі, ми її з грудня місяця запускаємо – по старих, закритих нафто- і газоскважинах, де збереглося біля 60 відсотків ресурсу. Кінець кінцем, мова йде про альтернативні джерела. Іншими словами, ми в рамках масштабу цін, які сьогодні виникли в світі на газ, на нафту, повинні представити повністю нову енергетичну концепцію України. Моя ціль – забезпечити повну енергетичну незалежність України.

Ю.Б.: – Вікторе Андрійовичу, але все ж таки, чи подорожчає з нового року газ для простих українців?

Віктор Ющенко: – Зараз переговори не закінчені. Вони йдуть допізна, щоденно, і в Москві, і в Туркменістані. Наша логіка є приблизно такою, що на об’єм транзиту у 2006 році ми могли б частково лібералізувати ціну разом із лібералізацією ціни на газ, який ми будемо закуповувати в Російській Федерації.

Ю.Б.: – Лібералізувати – це підняти?

Віктор Ющенко: – Так, це підняти. Безумовно. Я б ще раз просив, щоб мене правильно зрозуміли. Коли Україна надає послугу по транзиту, в рамках нових цін ми отримуємо новий фінансовий ресурс, за який ми можемо викуповувати той самий газ по новій ціні. І тому розуміння підняття цін з точки зору двосторонніх відносин не завжди веде до підняття внутрішніх цін. Як правило, не веде. Це залік послуг, я б так його назвав. Але коли ми говоримо про лібералізацію цін і тарифів на газ, виникає нова різниця...

О.П. – Між внутрішньою і зовнішньою ціною?

В.Ющенко – Між об’ємами, які ми сьогодні купуємо. Наприклад, за транзит 23 мільярди передає Росія. При лібералізації ціни за транзит і ціни на газ може виникнути різниця – не на нашу користь – на декілька мільярдів. Тоді на ці декілька мільярдів – три, п’ять чи шість мільярдів – вже виникає тема нової ціни. Нової, правдивої, яка іде на ринок, і на ринку хтось повинен її обслуговувати. Наша ідея, яку ми запропонували російській стороні: та частина, яка не вкладається у нові лібералізовані тарифи і ціни, повинна вийти на український ринок за лібералізованою ціною і, як правило, реалізуватися в індустріальному секторі країни. Це така концепція, щоб лібералізацію цін зустрів індустріальний сектор, на приватному і комунальному рівнях ми мали можливість завершити сезон у традиційних цінах, які сьогодні існують, або з невеликим підвищенням протягом, наприклад, другого кварталу наступного року.

О.П. – Наступна велика проблема, яка у нас, на жаль, існує, – це неприйнятий бюджет. За два тижні буде Новий рік, а ми ще не маємо бюджету. Україна вже кілька разів входила в новий рік без бюджету, і ця ситуація не є для України нормальною. Опозиція звинувачує владу у тому, що владі вигідно не мати бюджет на наступний рік. Чи це правда?

В.Ющенко – Це, звичайно, неправда. Це дурниці великі. Справа в тому, що уряд подав бюджет, який був розрахований в рамках резолюції, яка була сформована парламентом перед літніми канікулами. У рамках цього бюджет був сформований і направлений у парламент. Починаючи з дефіциту 2 відсотки і закінчуючи динамікою росту ВВП 7 відсотків, багато інших речей. Коли цей бюджет був поданий у парламент, парламент захотів його переглянути. Дискусії останніх тижнів довели дефіцит бюджету до 4,5 відсотка, що не відповідає, я переконаний, ні інтересам економіки, ні соціальній сфері. Адже ми розуміємо: за кожною одиницею дефіциту бюджету буде стояти інфляція і девальвація. Це та рука, яка залізе у кишені кожного із нас. Зменшаться розміри заробітної плати, пенсії.

Зрозуміла політична позиція, що дуже багатьом політичним силам парламенту [вигідно] мати такий солодкий бюджет, який обіцяє всім, незалежно від наслідків, що несе такого типу політика, на руку, тому що мова йде про вибори. У цьому і вся складність, що великий компонент політичних спекуляцій зараз добавлено до процесу формування бюджету на 2006 рік. Це головна причина. І тому, власне кажучи, уже ведуться дуже плідні консультації з парламентом, з парламентським комітетом, все ж таки, як знайти ту середню, прийнятну позицію, яка, з одного боку, принесла, можливо, і нові мотивації в бюджет, а з іншого боку, дала б можливість утримати макроекономічну ситуацію в країні.

Виникає ряд викликів по інших статтях. Ми говорили про те, що бізнес волає, потребує зменшення податкового тиску. Запропонували цей тиск знизити десь на 5–6 мільярдів, в тому числі і скорочення плати по викупу валюти і таке інше. На жаль, і в цьому плані компроміс ще не досягнутий. Зниження податкового тиску стоїть під питанням. Не з вини уряду, а з мотивів намагання використати ці об’єми сум, які ми пропонували до зниження податкового тиску, направити на якийсь тендер – чи то соціальний, чи то проектів розвитку. Я вважаю, це не раціонально: ми повинні тримати своє слово перед бізнесом, зменшувати податковий тягар, зменшувати дефіцит бюджету і таке інше. Ми повинні зрозуміти: ми залазимо в кишеню до наших дітей. Жити в дефіциті... Вибачте, я був головою Нацбанку, коли у нас дефіцит був 18 відсотків, і знаю ціну, як вирівняти ці проблеми. Я був прем’єр-міністром, коли ми запропонували перший бездефіцитний бюджет. Я переконаний, що з цього треба починати. Зараз є досить вдалі тенденції, які повинні говорити про те, що країна повинна навчитися жити дещо в більш раціональному бюджетному режимі.

Окрім того, добавляються непрості секторальні дискусії. Сільське господарство, де ми ставимо за мету 2006 рік об’явити роком українського села. Зробити так, щоб кожне міністерство, починаючи із профільного, мало пряме відношення до проблем села. 10 мільярдів гривень – це одна десята бюджету – закладено на цю програму. Це найбільша програма, яка засвідчує найбільшу увагу до проблематики села. Знову ж таки, з різних сторін вона «обстрілюється».

По вугіллю, здається, ми добавили ще 500 мільйонів, і, здається, тема вичерпана. Хоча всередині самої вугільної програми залишається проблема ефективного державного контролю. Кошти до шахтаря не доходять. Кошти застряють на рівні структур, холдингів, монополістів, які то за обладнання, то за інші речі ці кошти перехвачують. Власне кажучи, простий шахтар цього не відчуває. Це проблема, яка є очевидною. Сьогодні узгоджувальна рада по бюджету, в якій бере участь Прем’єр-міністр, – я ще результатів не маю, але сподіваюсь, що ми знайдемо ці порозуміння. І сьогодні ж у мене буде Політична рада лідерів фракцій, де ми виносимо одне питання: давайте розберемося із проблемами бюджету, бюджетного процесу 2006 року.

Ю.Б.: – Вікторе Андрійовичу, а у Вас є гарантії від керівників парламентських груп і фракцій, що до кінця року бюджет таки ухвалять?

Віктор Ющенко: – Немає. Я думаю, що не треба тут ідеалізувати ситуацію. Я знаю, що є певні сили, які не бажають бачити бюджет прийнятим. Жити так, як колись 2–3 роки Україна пробувала жити...

Ряд політичних сил усе-таки наполягатимуть на якомусь секторальному, однобокому підході – це теж неправильно. Мене турбує, наприклад, те намагання зайти в глибокий дефіцит. Ще десять днів тому у нас обговорювалося на рівні робочому, тобто обрахованому вже рівні, рівень дефіциту національного бюджету 4,5% – приблизно 16 млрд. гривень. Ви можете собі уявити, що країна бере на себе зобов’язання по 2006 року проведення витрат, на яких 16,5 млрд. – дірка. Де вона повинна вийти на ринок, заполучити чи облігаціями, чи коштами від приватизації. Але давайте будемо чесно говорити. Ми ж не будемо кожен рік приватизовувати. Приватизація – це разові доходи, які ніколи не повинні направлятися на постійні витрати. Разові доходи витрачаються на разові витрати. На іншу модель ні я, ні, переконаний, уряд не піде. І тому я думаю, що треба якомога подалі відкинути політичні спекуляції.

Я розумію намагання кожної політичної сили виглядати красиво, що за ними стоїть якась добута сума, але все-таки треба пам’ятати про державні інтереси. За нами Україна, нам нема куди відступати.

Ю.Б.: Вікторе Андрійовичу, Ви сказали, що наступний рік в Україні – Рік села. Я пригадую рік Росії в Україні. Особисто мені він запам’ятався святковими концертами. А чим запам’ятається Рік села?

В.Ющенко – Я почав би з того, що нам потрібно донести ідеологію, що село – це українська колиска. Якщо українське село пропаде, кінець кінцем, це будуть проблеми нашого серця, нашої ідентичності, те, що ми називаємо українством. І тому мова не йде про банальну профільну програму, як тільки зорати чи виростити бичка, а мова йде про те, як знайти насамперед на свідомому громадському рівні нову увагу до проблем українського села. Як знайти увагу будь-якого міністра, чи то міністра оборони, чи то міністра внутрішніх справ, чи то міністра охорони здоров’я, чи то міністра освіти, що село в 2006 році повинне побачити особливий рядок. І тому стоїть питання, як мобілізувати всі заходи, в тому числі й фінансові ресурси, для того, щоб рясно допомогти українському селу.

По економічній частині, як вийти на правильні, модерні програми? Що ми хочемо мотивувати в селі? Адже програми, які сьогодні існують в селі, дуже часто одна мотивує, якомога швидше бичка різати, а друга мотивує, як довше його годувати. І не розумієш, задаючи таке питання собі, яку ціль ставить держава, коли вона тратиться з одного боку, і з іншого боку. І цілі вона ніколи не досягне, тому що це протилежні вектори. Як зробити модерні підходи до виробничого сектора сільського господарства, щоб там була змотивована економіка, улагоджене питання цін, процентні ставки, страхування, відділення соціального блоку, соціальних навантажень від економіки? Як вийти на чітку фіскальну політику, щоб той, хто йде в українське село, знав, що це є економічна зона, де він сплачує найменші в українській економіці податки. Це так і є. В 2000 році ми ввели такий режим оподаткування, я думаю, що сьогодні, можливо, дискусія йде між темою фіксованого податку і єдиного податку, між темою межі, чи темою ПДВ – отут, можливо, якісь проблеми є.

Ю.Б.: Тобто Ви будете тільки шукати, як можна допомогти селу, чи Ви вже знаєте конкретно, як це зробити?

В.Ющенко – Два місяці тому в Сумах ми провели конференцію, яка була присвячена програмі модернізації села, починаючи, наприклад, від освітніх програм. Як зробити так, щоб державне замовлення 2006 року було направлене на замовлення спеціалістів, які будуть працювати в селі? Таку відповідь ми знайшли. Як дати відповідь по сиротам, дітям з села, щоб вони могли отримати вищу освіту, щоб вона стала для них доступною і щоб вони повернулися назад у своє рідне село чи інше село і допомагали як фахівець з вищою освітою творити нову політику? Починаючи від такого роду програм, закінчуючи програмами фінансування села. Це все входить у комплекс новітньої програми по українському селу.

Я хотів би ще, можливо, окремо виділити, бо це питання перебуває в дуже рясних політичних дискусіях, коли ми говоримо про економічну частину проблем українського села, ми стикаємося дуже часто з порівняннями наших сусідів, країн, особливо тих, які перебувають у європейському ринку. Одну річ, я хотів би підкреслити це і для політиків, і для людей, яких цікавить тема села. Якщо ми говоримо про рівень економіки села, то ми маємо рівень затрат, який близький до затрат, які несе польський фермер, чи естонський, чи литовський фермери. Я б не сказав, що тут Україна має особливу специфіку. Коли ми говоримо про кон’юнктуру ринку, кон’юнктуру ціни ми теж наближаємося десь до доступу відносно світової ціни. Але, наприклад, у цьому році зерновий сектор у нас збитковий. Чому? Чому в поляків при тих самих майже умовах він прибутковий, а в нас збитковий? Проблемою є якраз сфера, яка знаходиться посередині. Це бюджетна підтримка аграрного сектора. Кожен поляк, починаючи від одного гектара ріллі, отримує 360 євро, закінчуючи тонною зерна – він має підтримку субсидійну, бюджетну.

Коли ми дивимося на фактор присутності української бюджетної політики в підтримці фермера, вона є найслабшою ланкою. І тому, коли ми говоримо про 2006 рік як знаковий, як особливий рік, перш за все, ми хотіли б звернути увагу, що держава повинна по-іншому чинити у підтримці селянина, фермера в частині субсидування, правильного субсидування його продукції. Тоді ми можемо дійсно наблизити наші умови до середніх європейських і зробити умови роботи фермера в Україні рентабельною.

О.П. Пане Президенте, багатьох цікавить питання стосовно парламентських виборів. Ви просили визначитися ваших однопартійців, Ви просили визначитися чиновників, як вони йтимуть на парламентські вибори. Чи будете Ви слідкувати за тим, щоб вони дотрималися Ваших рекомендацій?

В.Ющенко – Безумовно. Я сказав би так, що перш за все я хотів би, щоб урядовці і голови обласних адміністрацій, районних адміністрацій творили політику, яка зрозуміла для людини. Чому вони залишаються або в списку, або чому вони залишаються на своїх посадах. Коли ми говоримо про голів обласних адміністрацій. Мій підхід і та пропозиція, яку я попросив, щоб мої колеги врахували при формуванні партійного списку, полягає в тому, що це люди, які пройшли попередні парламентські вибори, виграли вибори Президента, вони бачили владу як механізм досягнення тих цінностей і тих пріоритетів, про які ми говорили, на Майдані в тому числі. І тому, на моє переконання, ці люди повинні бути віддані своїй професії і працювати на своїх посадах. Як правило. Які винятки можуть бути? Винятки можуть бути ті, що є лідери в областях, які можуть допомогти, в позитивному сенсі, формуванню іміджу загальнонаціонального списку. Це просто є ті люди, які ще, окрім територій, забезпечать нормальні вибори на територіях, забезпечать нормальну економіку, роботу територій, вони ще можуть і принести позитив для загальнонаціонального партійного списку. Такі питання, я б радив, щоби політрада розглянула, але це скоріше випадки, це не є правило.

Аналогічний підхід стосується і міністрів. Це люди, які отримали повноваження, мають програму. Вони повинні забезпечити реалізацію тих обіцянок, які ми давали людям на Майдані. Виключення можуть бути за рахунок тих людей, які формують загальнонаціональний авторитет списку, які повинні на момент виборчої кампанії написати заяву, піти у відпустку, взяти свою особисту машину, проводити партійну виборчу агітацію. Це право на політичну діяльність, яка добавляє авторитет блоку, але скоріше це повинні бути винятки.

О.П. – Але за умови взяття відпустки і використання власного ресурсу?

В.Ющенко – Безумовно. Я дав слово, що адміністративний ресурс не буде працювати. Жоден службовий кабінет на вибори працювати не буде, жоден службовий автомобіль працювати не буде, жодна копійка державного бюджету, чи з міністерського бюджету, чи з місцевого бюджету відповідної території на партійні вибори будь-якої з політичних сил працювати не буде. Я гарантую це.

О.П. – У мене ще одне запитання до Вас. Ви минулого тижня були в Чорнобильській зоні, зоні відчуження і запропонували до обговорення ідею щодо побудови сховища ядерних відходів. Чи не надто жорсткою є ця ідея для країни, яка пережила Чорнобильську трагедію?

В.Ющенко – Як подивитися. Можна чинити нещиро і говорити те, що два роки тому говорилося при відвідинах Чорнобиля будь-ким. Але давайте відверто скажемо: чорнобильські проекти стоять. Це правда?

О.П. – Правда.

В.Ющенко – Давайте, ми це визнаємо. Приходить час дій, коли ми говоримо про те, що Україна повинна схаменутися, Україна повинна себе активно вести в кожній проблемі Чорнобильської аварії. Якщо ми говоримо про сховище для ядерного палива, до якого два роки ніхто не доступається – просто заморожене стоїть. Ми говоримо про те, що нам треба прийняти політичне рішення і терміново його добудувати. Терміново – це значить, що в 2010 році Україна повинна гарантовано мати сховище. По тих заправках ядерного палива, які ми щойно почали вибирати з третього блоку, нам через чотири роки це ядерне паливо з мокрого сховища треба передати в сухе, якого ще немає. І об’єм фінансування того сухого сховища сьогодні вже перевищує вдвічі той кошторис, який був затверджений два чи три роки тому.

Тепер, якщо ми добудуємо це сховище на декілька тисяч заправок Чорнобильської станції, причому будуємо це на території, яка, хай мене вибачать, Богом уже відведена для того, щоб там декілька сот років було це сховище. Потім, через нові технології, ми отримаємо очевидно більш модерну процедуру і знищення, і утилізації його. Але, будуючи для декількох тисяч заправок це сховище, думаємо раціонально, коли задаємо собі питання: а що ми будемо робити з відходами ядерного палива Запорізької атомної станції? А взагалі, як ми будемо чинити в своїй країні, якщо ми розуміємо, що на сьогодні на 53% Україна залежна від ядерного палива. Україна не має завершеного циклу ядерного палива, не має національного сховища ядерного палива.

Є дуже логічним сьогодні запропонувати експертам розглянути можливості формування на території Чорнобильської станції не тільки збереження відходів ядерного палива самої Чорнобильської станції, але й інших ядерних станцій України. Це питання носить політичний аспект і економічний аспект. Мені здається, що на експертному рівні ми отримаємо дуже монолітну позицію фахівців. На політичному – ми отримуємо величезні спекуляції.

А мета моєї репліки була, і в одному, і в другому колі, вийти з-під штори і почати публічно обговорювати цю національну проблему. Можливо, це обговорення завершиться традиційно для України – нічим. Будемо платити колосальні гроші іншим країнам за збереження наших ядерних відходів, паралельно будемо будувати сховище ядерних відходів на декілька століть у Чорнобильській зоні, і кажемо, це тільки для трьох реакторів, а решта реакторів – або на інших територіях, або в інших країнах. Я думаю, що це постановка не професійної влади, не раціональної влади – так чинити з цією проблемою. Чесна влада повинна сказати: є в нас проблема, є в нас такі можливості. Політично доцільні вони? Економічно раціональні? Приймаємо рішення. Я це рішення секретно, під столом приймати не буду.

О.П. – Ви зараз говорите про українське сховище. Наскільки я розумію, питання стоїть у тому, щоб залучати паливо з іноземних ядерних реакторів.

Ю.Б.: – Відходи з усієї Європи в Україну?

В.Ющенко – Давайте вирішимо спочатку свою тематику. Коли ми будемо вирішувати проблему відходів і тієї території, з якою нам рано чи пізно доведеться змінювати по-серйозному статус, змінювати програми рекультивації, заводити туди програми, які давали б надію, що це зона не мертва, а яка працює. Сьогодні в нас, здається так, що Чорнобильська зона – це так, начебто 2,5 тис. кв. кілометрів української землі відведено, закрито на замок і ми не хочемо навіть знати, що там робиться. Там робиться трагедія велика. Якщо ми говоримо про те, що ця земля може прийняти на себе ряд проектів, раціональних проектів, одні з них – рекультивація, інші – збереження відходів ядерного палива, давайте ці дискусії відкриємо. Почнемо говорити, не робити спекуляцій. Знаєте, коли після тих слів я почитав там підбірку, складається враження, що ми завозимо ядерне паливо з Німеччини там, чи з Франції. Друзі, та ми своє не знаємо ще куди дівати. Давайте ми будемо раціоналістами, давайте думати про цю країну спочатку.

Ю.Б.: – Кладовища Європи тут не буде?

В.Ющенко – Та в будь-якому випадку не буде. Але ми повинні серйозну давати відповідь, а не емоційну реакцію на ці речі. Коли сьогодні ми на половину технологій, які сьогодні працюють, не маємо завершених економічних проектів, вони не перебувають під нашим контролем, вони перебувають під впливом чиєїсь іншої сторони, вибачте, я не буду Президентом країни, яка не може самодостатньо приймати рішення такого типу.

Ю.Б.: – Вікторе Андрійовичу, нам підказують, що часу у вас більше немає, тому дозвольте поставити Вам останнє запитання. Як Ви будете і з ким зустрічати Новий рік і Різдво? І де?

В.Ющенко – Ви знаєте, мені здається, що це так ще довго.

О.П. – Це два тижні.

В.Ющенко – Це всього-на-всього два тижні... Я вам чесно скажу, що відповідь на ваше запитання я знаю, але зараз у мені борються два почуття, чи це треба оприлюднювати зараз. Я на час коротких канікул намітив ряд міжнародних зустрічей. Одна зустріч на виїзді, про яку ви будете знати. Вона буде перед Новим роком. Це буде дуже знакова для нації, для країни річ. Під час новорічних святкувань я хотів би, щоб до України завітали декілька високих гостей, яких я хотів би побачити на лижні і проїхатися по деяких цікавих місцях України. Але давайте домовимося, що я за декілька днів до Нового року цю таємницю вам відкрию.

Ю.Б.: –А Ви новорічну промову вже готуєте?

В.Ющенко – Готую.

Ю.Б.: – А біля Вас буде сидіти вся сім’я, чи Ви обмежитеся лише ялинкою?

В.Ющенко – Є один провокаційний варіант, щоб я це зробив узагалі не в приміщенні. Але подумаю, подумаю, якщо це вдасться, якщо це буде ліпше, я готовий на це.

О.П. – Принаймні ми щасливі від того, що Ви дійсно дбаєте не лише про державні справи, а й про сніг, лижі та ялинку в колі друзів так само. Щиро дякуємо, пане Президенте, за відповіді. Сподіваюся, що вони дійсно дають нам наснаги і додають упевненості в завтрашньому дні. Дякую.

Ю.Б.: Успіху вам!

В.Ющенко – Дякую.

09:33 15 ГРУДНЯ 2005 
Прес-служба Президента України Віктора Ющенка