* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Інтерв'ю Віктора Ющенка напередодні 70-річчя від дня народження Вадима Гетьмана

10:23 11.07.2005

Я скажу відверто, що у цьому житті є група людей, яка мене не покидає. І я сказав би, що Вадим Петрович – це та фігура, яка постійно присутня біля мене. Я пережив велику трагедію, коли його не стало; я пережив, можливо, велике розчарування в житті щодо тесту на справедливість: чому такі люди в такий час можуть покидати країну, землю...

...Ви знаєте, я уже в такому віці, в такій філософії, коли до питань смерті і народження вже відношення набагато врівноваженіше, ніж воно було десять чи двадцять років тому. Навіть ті, хто померли – ви знаєте, в християнській філософії, якщо Біблію візьмете, слово «смерть» два чи три рази зустрінете; все решта – це «усопші». Усопші – це не ті люди, які покинули нас, – вони з нами, тільки в другому світі. І я переконаний, нашу розмову сьогодні Вадим Петрович слухає.

Все, що я говоритиму про Вадима Петровича, в будь-якому контексті буде світлим. Тому що ця людина була поряд зі мною, ця людина робила великі справи для нації, для держави.

Я можу пригадати, як склався задум із української контори Державного банку СРСР зробити перший в Україні акціонерний банк, який ми зареєстрували з Вадимом Петровичем під номером 425. Абсолютно не було кальки, як писати статут, які вимоги до статуту, які вимоги до заснування, які вимоги до банкрутства, – це все до певного часу брали тільки з теорії цього питання, з існуючої школи. Я пам’ятаю, як Вадим Петрович прийшов, зайняв один кабінет – я добре пам’ятаю людей, які в ньому сиділи, – і почав працювати над проектом Агробанку. Мене здивувало те, що він, здається, з 1956 року від Сільбанку чи Комбанку пройшов найпатологічніші для ринку структури – Держкомцін і Держплан. І практично основна частина життя була проведена у таких структурах, які повинні людину один раз поламати, зробити каліку в поглядах, зробити совдепівського чиновника, який молиться на те, що держава повинна сіяти, плавити метал, купувати вугілля, контролювати ціну і кожній людині на сніданок подавати бутерброд... І що дивно – коли він прийшов, у нас закипіла робота, при Гетьмані не було ні дня, ні ночі, все крутилося. Починаючи – я пригадую – від назви: скільки дискусій було, яку назву дати. Мені хотілося дати таку назву, щоб вона асоціювалася з Україною, щоб була як ковток повітря, щоб показувала: хлопці, це новий банк, це наш банк, до нього треба тепло ставитися тощо. Я Вадиму Петровичу запропонував декілька варіантів. Він виносив їх на правління, а там заводив таку книжку для ініціатив: хто туди подасть кращий проект – той навіть винагороду отримає за це. І я пригадую, здається, Саша Кіреєв туди записав: «Банк «Україна». Тобто попала у той журнал формальна пропозиція назвати цей банк «Україна». Тоді, пам’ятаю, була довга дискусія на правлінні щодо другої частини назви. Чимало людей взагалі стояли на пропозиції мати абсолютно коротку назву: Банк «Україна» – і цим все сказано. Інші, особливо аграрне лобі, говорили, що треба підкреслити, що ми підтримуємо аграрний сектор тощо. На жаль, ми тоді не виграли, і установили дуже довгу назву: Акціонерний аграрно-промисловий комерційний банк «Україна». Але дискусія закінчилася тим, що у статуті буде коротка назва Банк «Україна». І так вийшло з компромісу, що «революціонери» поставили «Банк «Україна», а та частина, хай вони будуть «прагматики», поставила назву на два рядки. І так пішла діяльність.

...Покоління, яке представляв Вадим Петрович, – покоління наших батьків, покоління, яке передувало нам в усіх професіях. Я сказав би так: мене найбільше здивувало, що людина, яка по суті пройшла економічні табори, по духу залишилася класним модерним спеціалістом свого часу, нового часу. Ті речі, які він підтримав на початку формування банку, – це були речі супермодерні, у нас цією дорогою ніхто не йшов. І мене дивувало: оця копиця сивого волосся і думки... Навіть моє покоління, яке, можливо, на 40 відсотків ще й не розділяло його... Думки абсолютно сучасні, ринкові, викликаючі, дуже дискусійні. І він був таким поводирем навколо цих речей, що з ним було цікаво йти. Він підтримував авантюри такого типу, підтримував виклик, який, щоб не передати куті меду, був продуманий, мобілізував, а не завертав у людини настрій. Я його запам’ятав з цієї сторони.

...Як зараз бачу, де сидів Коваль, де сидів Остап Михайлович, де сиділа Лідія Андріївна... Це люди, які у банківській системі провели, я думаю, добрих два десятки років. Це були такі «стовпи» попередньої банківської системи – вони також були в його команді, і Коваль з першого дня був задіяний у проекті Банку «Україна». Але особливість полягала в тому, що Вадим Петрович набрав групу пацанів, яких він особисто не знав, починаючи від мене. Він мене не знав, вперше ми зустрілися, коли він запросив мене до себе в кабінет, і йшла мова про те, що з тієї інформації, яка в нього є, він хоче запропонувати мені планово-економічний блок, заробітну плату, регулювання зовнішніх стосунків, тобто кореспондентські відносини – дві третини роботи банку. Така у нас була перша розмова.

Пригадую, минуло буквально декілька тижнів, штат вже був сформований, а штат формувався у нас довго, місяців три-чотири ми виходили на штат банку, затяжка велика була... І коли вже вийшли на штат, робота була до вечора. Пам’ятаю, я жив тоді на Троєщині, поки автобусом-метро доїдеш – хвилин сорок. Приїжджаю додому – донечка чекає. І так і говорить: де ж ви були? Я кажу: донечко, та там Гетьман в нас... і так і кажу: Гетьман, Гетьман, Гетьман... А їй тоді років три було. І вона у свою пам’ять набрала багато таких епізодів: то не пішли в кіно, тому що Гетьман попросив, щоб я пішов на роботу в неділю, то не був дома, тому що Гетьман послав у відрядження... Гетьман, Гетьман, Гетьман... І вона слухає. А один раз каже: «Тату, ви мені наберіть по телефону (вона не вміла набирати), я скажу Гетьману, щоб він вас не ображав». Так вона сприйняла, що Вадим Петрович вимагав від мене дуже багато роботи.

То славний період був, славний. Я думаю, то була дуже відповідальна маленька епоха у становленні підвалин національної економіки, національної системи, у тому числі банківської. І дякуючи таким особистостям, як Вадим Петрович, ця система, можливо, ставала набагато легшою, професійнішою, ефективнішою, ніж в Росії, Білорусі чи будь-де.

...Найбільше дивувало: у Вадима Петровича були вороги, але вороги від заздрощів. Він був дуже ефективний, дуже результативний, мав хороші кар’єрні успіхи, на нього всі дивилися як на людину України, яка давала гарні результати. Я сказав би, що не пам’ятаю, щоб у якійсь справі Вадим Петрович був другим – для нього це було приниженням. І це від нас вимагав. Власне, коли якась, не дай Боже, радіостанція чи газета щось погане сказала про Банк «Україна», – то він половину банку за ноги підвішував, щоб такого не допускати. Банк «Україна» – це канон, це віра, іконостас, якому треба все присвячувати. Але, з іншого боку, мене дивувало ось що. Він може крупно полаятися, проходить день – і він така сама людина, яка й була. Він любив ліву руку тримати в кишені, тоді підійде, свою голову схилить до якогось опонента – і, здається, що нічого не було. Прихилить його до себе – і це було дивовижно. Це і в парламенті було – я бачив, як він там комуністів прихиляв... Це був жест не те щоб слабшого – це був жест того, що він простив якийсь вчорашній епізод. Він так фільтрував стосунки, що вони фільтрувалися...

У нього був ряд проектів, які йому не давали спокою, які він хотів підняти. Я пам’ятаю його по Черкаській області, тепличний комбінат. Я пригадую, як багато разів він казав мені про ту трагедію, про розбиті вікна, парники, як його підняти треба, що то честь наша. Він як реп’ях: як візьметься за якийсь проект – він домотає так, що будь-хто в банку, закінчуючи електриком, всі знають, що банк займається тепличним комбінатом. Його треба підняти за вуха і...

Я сказав би, що мені було приємно, що не було поняття полювання, розкішного рибальства, не було поняття такого, знаєте, творчого загулу десь на полянах тощо. Це не допускалося. Абсолютно тактовна людина у застіллі, з точки зору об’єму і кількості прийнятого, у тому числі спиртного.

Людина, яка була всюдисуща. Мене це дивувало, бо на той час (кінець 80-х – початок 90-х), щоб банк зайнявся якоюсь спортивною програмою – це не прийнято було. Цього в канонах не було. Тоді я вперше взагалі познайомився з гандболом як видом спорту, достойним слави України. Так ми познайомилися з колишнім тренером, царство небесне йому, цієї команди. Підтримали на чемпіонатах, підтримали його тренувальну базу. Це було дуже модерно, це було дуже несподівано. І те, що він нас так любив витягувати – хтось вважав це авантюрою, хтось вважав стилем, до якого треба йти і формувати його. Для нас, безумовно, це була велика школа.

...Ми вже міркували про вшанування пам’яті Вадима Гетьмана. Я можу одне сказати: треба увічнити його труди, його ім’я і віддати належне внеску, який він зробив во славу України. Я як Президент цю дорогу пройду. І я думаю, що ви будете приємно здивовані цим кроком по відношенню до цієї людини. Але те, що ви говорите, – це продовжить цю тему, і питання йде не тільки про відзнаки.

Для багатьох сьогоднішніх українців ім’я Вадима Петровича, я переконаний, додавало б кращі риси, кращі погляди, краще формування світогляду. І тому абсолютно логічною є найменування вулиці у місті Києві. Ми про це говорили з Олександром Олександровичем Омельченком, він це підтримає. Він при мені назвав три вулиці, які він запропонує міській раді на перейменування під ім’я Вадима Петровича Гетьмана. Я думаю, що це потрібно. Україна повинна пам’ятати Вадима Петровича.

...Кожен раз, коли я йду повз Національний Банк, дивлюся, як там моя калина, чи вона стоїть, чи вона квітуча. Зараз така як клиночок стоїть – кругленька шапочка в неї, стебельце десь метр, товстеньке, кремезненьке таке стало... Я пам’ятаю, як тільки стало відомо, що Вадима Петровича не стало, – взяли лопату і через два дні пішли з хлопцями до банку, викопали ямочку і посадили калину. Для мене вона як калина Вадима Петровича – я тільки дивлюся, щоб тля не сіла, листя не жовкло, щоб вона здоровенька була, кучерявенька...

Я думаю, що для багатьох людей варто мати такі прикмети у вигляді вулиці, імені, у тому числі в навчальних закладах. Цю дорогу ми пройдемо. Я думаю, що до ювілею Вадима Петровича встигнемо це зробити.

...Банк «Україна» розвалили бандюки, які ніколи відношення не мали до банківської системи, але їм не просто дозволено – їх замовила влада, що була перед нами, вона їх завела туди. Це кадрові службовці тієї влади, які замовлені були тією владою, заведені були і зробили там абсолютну крадіжку. Крали-крали, крали-крали той банк, оголосили банкрутом – він і досі за всіма боргами не розрахувався. Такий банк потопити...

Я можу одне сказати: за десять років загинули десятки таких структур, як банк «Україна», починаючи від корабельного флоту, нашого пароплавства, де в нас нуль, нічого не залишилося. Все розкрадено. Причому йдеться не про двадцять суден, не про сто, а про декілька сот. І флотилії, які були гордістю Радянського Союзу. Закінчуючи військовими містечками, проектами, які стосувалися практично будь-якої галузі. І банк «Україна», на жаль, не виключення. Можливо, для банківської системи він виключення, але в цілому для курсу, який проводив той режим... Режим крав, йому треба грабувати мільярди. Знайшли об’єкт, який став на черзі цього грабунку, – банк «Україна». Зараз ми відновлюємо кримінальну справу щодо банкрутства банку «Україна».

Звичайно, є думка відродити банк «Україна», хоча б у тій структурі, яка сьогодні збережена, яка знаходиться в оренді тих чи інших суб’єктів діяльності. Я думаю над цим. Якби в мене були дуже ефективні союзники з цього питання, думаю, ми багато чого зробили б по відновленню цієї ідеї.

10:23 11 ЛИПНЯ 2005
Прес-служба Президента України Віктора Ющенка