ҐАБРІЕЛЬ -- сторія за п’єсою французької драматургині Мішель Лоранс. Франція, Париж і чотири жіночі долі на перехресті століття. Століття, яке в цей день святкує Габі. На ювілей зійшлися її дочка Марель, онука Ніна та правнучка Фостін – хвилююче танго чотирьох поколінь.

За адресою: тупик Майбутнього 7, (біля кладовища) в квартирі, яку от-от відбере суд, як за пророцтвом відбуватимуться доленосні речі. Та чи будуть вони доленосними для тих, хто не вірить в долю? Для тих, кому затьмарила очі образа, злість, невизначеність, кохання…

Се інфа з офіційного сайту Чернівецького театру Ольги Кобилянської.

Режисер-постановник,  музичне оформлення

 засл. діяч мистецтв України

ЮРІЙ КОЧЕВЕНКО

Художник-постановник

засл. працівник культури України

ПЕТРО МАҐРАТІЙ

Балетмейстер-постановник

 МАРІЯ БОЖЕСКУ

ҐАБІ - з.а. України Діана Анепська 

МАРЕЛЬ -  з.а. України Наталія Гунда

НІНА - Марина Тимку

ФОСТІН - Мар'яна Тимчишин

пластичний номер  - Наталія Гоменюк 

Отже, знову французька вистава. Французькі тексти таять у собі дві небезпеки: вони легкі і вимагають від акторства віртуозности, вони можуть бути вузько актуальні, а отже – чужі фактурою для українського глядача.

Усі п’ятеро лицедійок зі своєю творчою палітрою розкрилися у сій виставі сповна.

Пластика Наталії Гоменюк – по лезі ножа, але тішить око і не вульґаризує цікаве дамське дійство.

Четверо лицедійок – чотири покоління одного роду – якихойся сто літ однієї родини. Вони такі ріжні: екстраваґантна Ґабі, же знає смак життя (Діана Анепська творить її невідворотною, певною себе, грішною а розважною водночас), Марель – її дочка, у якій мовить ображена мамою нехарапутність під час другої світової, і ся образа через роки вибухає болем а безоборонністю перед жорстоко жорстким світом (Наталія Гунда наділила свою героїню домашнім, буденним, заклопотано-відповідальним флером, але біль роздирає сей флер і стається глиб а глибина унутрішньої драми – як важко опанувати минуле, зовіншня драма – стосунки з усіма трьома: мамою, донькою а онучкою), Ніна – отримує на горіхи від усіх трьох, а собливо від прямої а одвертої доньки --метушня щодо молодого коханця—(Марина Тимку грає упевнено, виконує вартісно а нюансовано сю складну – теж по лезу ножа -- ролі), Фостін – героїня нового покоління, вона – нестрим, вона – суцільа правда – до усіх а про усіх. Ґабі бачить у ній себе молоду але Фостін не хоче бути Ґабі, не хоче бути Марсель, не хоче бути Ніною, вона прагне бути собою. Мар’яна Тимчишин вельми переконлива у сій ролі.

А разом маєме чудовий ансамбль, же витворює неповторне вартісне художнє дійство.

Се дамський театр? Безпереч. Але у доброму значенні сего слова. І овації від жінок у залі – знак визнання і сприйняття сеї важкої, цікавої а самобутньої французької п’єси, адаптованої для української публіки на кону Чернівецького театру Ольги Кобилянської.