13 травня 2022 року у приміщенні  Чернівецького театру Ольги Кобилянської (про його концерт МИ З УКРАЇНИ можна прочитати тут: http://litforum.com.ua/index.php?r=27&a=8075) відбувся концерт у рамках Національного мистецького проекту БІЙ ЗА УКРАЇНУ за підтримки  міністерств культури а оборони.

Основа – Івано-Франківський     театр Івана Франка (керівник  Ростислав Держипільський)  та президентський оркестр під орудою Максима Гусака. До оркестри претензій жадних не маю – молодці, витягли захід на відмінно. А от режисура а театр…

Забагато крику, патосу, балаканини, а присутні і музичні фейки.

Ведучий Олексій Гнатковський не годиться для такої праці: кричить, пересаджує, ґлашатує.

Верді, Перґолезі, Каччіні, Бортнянський. А мало би бути: Ведель, Березовський, Бортнянський, Дилецький, Леонтович. При усій повазі до світової клясики.

МОЛИТВА військовика завелика, аби написати ї кров’ю на стіні в’язници, як про то мовив ведучий. Кров’ю серця – як метафора – так, але не буквально.

Тексти Шевченка обездуховлені недолугим виконанням. Не рятує ніхто: навіть іменита Ірма Вітовська.

Двокомпозиційна шевченкіана сестер Тельнюк без ширшого контексту не працює. Чому б не виконати ПОВЕРТАЙСЯ ЖИВИМ та МЕНІ ОДНАКОВО. Се сильно, се б’є по нервах і доречне зараз, саме тут і тепер.

Фраґмент вистави ВОНА-ЗЕМЛЯ ніякий. Ще й кірійелейсон – до чого? Умертвити слово Стефаника – то треба мати неабиякий хист а талан.

ОЙ У ЛУУЗІ ЧЕРВОНА КАЛИНА Степана Чарнецького файно, як і БАТЬКО НАШ БАНДЕРА, хоча не усі з нас бандерівці – є і двійкарі, і мельниківці, а запуск через тік-токи сеї переробки стрілецької пісні ОЙ У ЛІСІ ЛІСІ напередодні гарячої фази війни си манає на московитську провокацію («вот відітє, бандєровщіна даже у школах працвєтаіт»). Утопити чудового живого актора-співака Сергія Лазановського у могутній глас Сергія Гурця – поневага до обох Сергіїв. Лазанчик (РІДНИЙ)  намагався виборсатися з сих тарапатів, запропонувавши залу заспівати з ним куплет пісні, але марно. Варто дати му 2 повноцінні номери самостійно, аби уся його чарівливість а професіоналізм вилилися на глядача.

ЗРОДИЛИСЬ МИ Олеся Бабія чудово, але се славень ОУН і ЗСУ, а зал просидів чомусь і ведучий не звернув на се уваги: мені стояти на славень було не зле, але дещо самітно. Декалог читається не до славня, а до славня читається МОЛИТВА ВОЇНА. Декалог вартувало дати одразу після славня України.

Проти новітніх пересад на кшталт РОЗПРОЩАВСЯ СТРІЛЕЦЬ (на мотив московитської ТАМ ВДАЛІ ЗА РЄКОЙ) застерігав у свій час Тарас Компаніченко, а він добре тямить на сьому.

ЛЕНТУ ЗА ЛЕНТОЮ актори театру відверто запороли.

БОЖЕ ВЕЛИКИЙ ЄДИНИЙ Лисенка – Кониського: чудово.

Отже, надалі менше крику, патосу, просвітянської балаканини, більше художности, українськости а людяности. Учіться у театру Ольги Кобилянської.

Окремо для гуцула Держипільського, кий козирить дружбою з юбернатором Буковини а начальством культури тут само, порада від київського буковинця альбо буковинського київця: хочеш виграти бій за Україну – грай но кону свого поки що мертвого театру українську драматурґію: Миколу Куліша, Івана Кочергу, Івана Карпенка-Карого, Марка Кропивницького, сучасних авторів. Мертве народжує мертве. А нам потрібне живе майбутнє, живе як саме життя.

панно Івана-Валентина Задорожного