«Ся остання життєрадісна комедія великого англійського драматурга епохи Відродження названа на честь дванадцятої ночі після Різдва, яка вважалася кінцем святкових днів і відзначалася особливо бурхливо. У цій комедії панує кохання, яке гартується випробуваннями. Долати їх було нелегко і 400 років тому, і сьогодні. А коли додаються ще й плутанина і непорозуміння, то смішно стає не акторам, а глядачам.

Цікава інтрига сюжету: Себастьян та Віола - брат і сестра, які втратили один одного в бурхливому морі. Обидва залишилися живими, але кожен вимушений починати нове життя у незвичайній країні Іллірії - країні, де завжди панують веселощі та пустощі. Мешканці її завжди привітні та жартівливі. Окрім двох - герцога Орсіно та графині Олівії, бо Орсіно до нестями закоханий в Олівію, а вона не може полюбити його, бо в жалобі за померлими батьком і братом. Перевдягнена в чоловіка Віола, називаючи себе Цезаріо, стає на службу до герцога, який наказує добитися в Олівії побачення з ним. Але Віола сама закохується у герцога. Олівія ж, пройнявшись полум'яними речами юнака, покохала зовсім не герцога, а Цезаріо, який насправді є Віолою. І поки вони намагаються розв'язати складний любовний вузол, інші мешканці казкової країни тим часом отримують насолоду від життя. Так пан Тобіо - дядько Олівії, зі слугами Олівії - Марією, Фабіаном та Блазнем розігрують ключника Мальволіо, переконуючи, що сама графиня кохає його» - так мовить літчастина  театру Кобилянської  про сю виставу.

А тепер щось мовимо і ми.

Вистава напрочуд компактна, динамічна, свіжа, життєрадісна, достатньо проста для глядача і разом з тим неперебутня своєю художньою силою - тексту Шекспіра у перекладі Максима Рильського, режисури Дмитра Гусакова, сценоґрафії Наталії Руденко-Краєвської, натхненної гри акторів.

Розпочнемо зі сценоґрафії. Пані Наталія удалася до стилю витинанки. Як - скаже рафінований цінитель барокових важкостей а пишнот - Шекспір і витинанки? А чому б і ні? Вельми незвично а життєствердно. Театральний простір побудований щільно але з багатьма дверима (обидвабіч), що дещо нагадує виставу за Мішелем Фермо ДВЕРІ ГУПАЮТЬ, яку успішно грали рязанці на чернівецькому кону у далекому 1989 році, але дає акторам можливість рухатися і тривати достатньо комфортно у виставі.

Режисура Гусакова не грішить переобтяженістю додатковими сенсами, тому вистава видається легкою. Але тільки видається. Актори творять її як спільну з глядачем художню реальність. Дуже добре а переконливо грають Андрій Циганок (Орсіно), Микола Гоменюк (пан Тобіо, щоправда, знову пияка, як і у виставі за п'єсою Стельмаха), Марія Романова (камеристка Марія, дещо паралелізує себе знову ж таки з вистави за п'єсою Стельмаха, але тут вона переконливіше віртуозна  а її героїня не на грані сороміцького, як там), Петро Мегера (Мальволіо, що у його виконанні справжній Збожеволіо, тільки галицький акцент виконавця  дещо спотворює повноцінне сприйняття героя ), Валентина Головко (Віола, запальна, емоційна, достовірно точна у деталях), Дмитро Леончик (Фест, неймовірно ексцентричний а схильний до імпровізації актор  у чіткому малюнку режисера), Оксана Коновей (Себастьян, грає чудово, але ж не хлопця а жінку у хлопчачому одязі і се випирає з канви як Шекспірівського задуму так і вистави), Віктор Барановський (Фабіян,міцний, надійний актор), Марина Тимку (Олівія, віртуозно передає і стрим, і нестрим жіночого виру а спраги кохання).

Загалом же усі актори складають один живий організм і се дає чудовий результат - прекрасну виставу, доступного Шекспіра і оплески удячних глядачів - навстоячки.