15-16 червня 2013 року Чернівецький академічний музично-драматичний театр ім. О. Кобилянської завершить 82-й театральний сезон комедією для молоді „Кохання в стилі бароко” Ярослава Стельмаха (режисер – Андрій Романов).

82-й театральний сезон театр завершить комедією для молоді „Кохання в стилі бароко” Ярослава Стельмаха.
Дія відбувається у маєтку графа-бешкетника‚ витівника‚ здатного на всілякі вибрики та жарти. Його парубоцька вечірка захлинається ”страшною” звісткою: їде наречена! В плани затятого холостяка одруження аж ніяк не входить. Проте існує родинний заповіт: якщо не одружиться на Оляні, з якою покійні батьки заручили його десять років тому, він позбавляється спадщини. Єдиний вихід і гроші зберегти‚і волю парубоцьку – примусити наречену саму зректися шлюбу. Отже, граймося, хлопці! Здається, ідея шикарна: граф перевбирається на свого псаря Онисима, а той, нічого не розуміючи через велику пиятику, стає ”графом”. Але не так сталося, як гадалося…

Нестримний потік жартів, чудові віршовані монологи.

Чергова історія кохання, але у вишуканому обрамленні у стилі бароко.

режисер – Андрій Романов
художник – Олена Зотова
композитор – Оксана Первова-Рошка

Се давнє повідомлення не передбачало, же вистава так довготривало затримається на кону (се не жарти – наступного року виповниться 10 літ)а навіть не марило у тяжкому сні, же сю виставу подивиться такий вимогливий критик, як автор сих рядків.

Але так є.

З Ярославом Стельмахом був знайомий особисто. Спочатку як читач його чудових діточих повістей, перегодом як читач а глядач його п’єс а вистав. Він геть був не схожий на літературного мажора, хоч був сином клацика української літератури, офіційного безпартійного ув Україні, окупованій однопартійною  московською ордою,   офіційного ворога Олеся Гончара а великого друга Суслова («зателефоную Михасику»). Запала у душу назва п’єси про молодогвардійців ЗАПИТАЙ КОЛИСЬ У ТРАВ  -- вона одна уже була художнім твором. Потім була вистава СИНІЙ АВТОМОБІЛЬ у Молодому театрі у Київі з ґенієм імпровізації Олександером Вертинським у головній – і єдиній -- ролі. Ярко вельми був подивований, же колега по шпільці прийшов на виставу колеги по шпільці та й  запросив ми  на учту. Завше віталися і щось мовили один до одного. І тут – як серед ясного неба – Ярко проголосував за моє незаконне а несправедливе виключення з НСПУ. Мені не дивно було на старих літературних пердунів, стукачів, ґрушників а представників гебні, але Ярослав Стельмах? Підійшов до йОго, подивився у його ясні сині очі, запитав: «А ти, Славко, чого?» Він не знав, що відказати, бо і сам не тямив,  що то си удіяло си. Через рік він згорів у подарованій татом машині на дорозі між Баришполем а Київом (мо і наупроти села Щасливе), на тому самому СИНЬОМУ АВТОМОБІЛІ. Він пішов але п’єси його живі, книжки для дітей – так само. Йо.

Тепер про виставу. Вона добра, добротна, вартісна. Що її тримає на плаву?

Передусім текст. Се, уластиво, витончена, кшталтована старовинними словеси а ля Микола Лукаш пародія на високопанську гординю, сповнена радости життя, іронії а самоіронії.  

Найбільша помилка – грати її як звичайний український водевіль. Чернівецькому театрові удалося пройти по сій тонкій межі.

Головні герої та їх виконавці (граф – Назар Кавулич, Оляна – Сніжана Кавулич) виглядали дещо скутими. Разом з тим другий план буйнував азартом, розкриллям гострослів’я а повнотою насичення образу характером: Степан – Віктор Барановський, Ярися – Марія Романова, Онисим – Микола Гоменюк. Добре дебютував у ролі Шумицького і Ростислав Муравін. Але найяскравішим а найнесподіванішим був спів капельмейстера Володимира Шнайдера. Маестро, браво.

Реакція спраглого видовищ глядача – неймовірна: аплодували навстоячки а кричали БРАВО. Се найвища нагорода і акторам, і театру, і – безпереч – незабутньому Ярославові Стельмаху.

Через кілька день після вистави у розмові з автором сих рядків відомий львівський  меценас а заядущий театрал Мар’ян Клімковський поділився світлим спомином про відвідини Львова Ярославом Стельмахом,  де у театрі імени Заньковецької поставлено КОХАНОГО НЕЛЮБА (п’єса та сама, але з яскравішою назвою). Успішна вистава, чудова пост-прем’єрна імпреза а її смаковите продовження на легендарній вулиці Китайській, де пан меценат з родиною натоді мешкали. Се діялося у далекому 1999 році. Через два роки Ярослава не стало.

ПО РАЗ ДРУГИЙ

3 червня 2022 подивився ще раз у Чернівецькому театрі Ольши Кобилянської КОХАНОГО НЕЛЮБА за п'єсою Ярослава Стельмаха. Чудово. Актори зіграли на одному подиху. Іскрометні, точні у деталях, добре зіграні, точні у передачі тексту (підтексту, контексту) Ярослава. Море енергії доклав а виклав перед глядачем Віктор Барановський, упевненішим у сролі шумицького був яскравий Ростислав Муравін. Ба навіть виконавець головної роли Назар Кавулич перевтілився у фіналі, що є неймовірною а приємною несподіванкою для постійного глядача. Чудова сцена з лежанням усіх на кону з розкинутими рукима -- фист а моц.

Дев'ятий рік поспіль -- а вистава жива, пульсуюча, вартісна, іскрометна, є засобом самореалізації для акторів (і капельмейстера Володимира Шнайдера) і джерелом життєвої мудрости, незглибимої розкоші української мови та художньої насолоди для вартсіного неповерхового глядача.

Браво, Чернівці.