Спочатку офіціоз.

«КостяКатяМамаЧай»

автор: Тамара Трунова

режисер: Тетяна Губрій

художник: Марія Крутоголова

світло: Сергій Огрудніцький

музика: Ірина Шимоняк

актори: Анна Глухенька, Антон Соловей, Віталіна Біблів, Христина Федорак, Юлія Гапчук, Володимир Ковбель, Владислав Оніщенко, Богдан Буйлук, Катерина Сари-Юрьєва

жанр: комедія з привидами

тривалість: 60 хв.

обмеження по віку: 14 +

Його звати Костя, її – Катя. Він веселий і дуже високий, вона красива і розумна. Перше побачення. Він нервує і весь час жартує. Весело і дивно… А Катя чомусь нічого не пам'ятає… Вона вийшла з дому, підійшла до зупинки і... Що було далі? Сіла в маршрутку чи ні? Що взагалі трапилося?

Ой! Костя запрошує Катю до себе, бо в нього для неї є спеціальний чай...Улун. Катя сидить в квартирі у Кості: «Навіщо я прийшла? Що це за звуки? Радіо? Лялька? Хто це співає? Хтось у сусідній кімнаті? Костя живе не сам?..»

– Костю, з ким ти живеш?..

Костя мешкає зі своєю родиною, але всі вони вже…померли?

Це комічна історія про важливі події, які трапляються з кожним із нас. Ми знаходимо нових людей і втрачаємо рідних, зі школи кохаємо одних, але завжди поруч із тими, кого з нами вже немає…
Проект OPEN_MIND_СТУДЕНТ

Тепер від мене лічно:

Перша частина вистави – відвертий ржач. Як і у житті. Недоладний хлопець (як його чудово грає Антон СОЛОВЕЙ – психологічно точно, пластично, не економлячи свою психіку – а відтак і психіку глядача) – побут, боязнь війни і смерти.

Друга частина вистави – прірва духовного очищення. Вони всі мертві. І вони кажуть нам: коли ви щасливі ТУТ – нам добре ТАМ.

Головний герой шукає прозорого бойлика, бо в ньому має розпуститись чайна квітка улун. «Чому не можна взяти людину з землі щоб вона знову жила?»

Владислав Оніщенко, якого знаємо з ролей у ДЕТКТОРІ БРЕХНІ та САМА ХОТІЛА грає тут статично-епізодичну роль. Але вона вартісна і красномовна, а його неповторний голос творить образ вічно молодого батька, що поряд з донькою виглядає моторошно-радісно.

Дуже добре і переконливо грає маму головної героїні Віталіна БІБЛІВ. Вони читають усі троє – мама і дві доньки – жива і мертва – листа, якого нема.

Кілька разів наголошено, що там вхід до театру безкоштовний. І там грають всі молоді актори, які рано відійшли. Коли монолог доходить до фрази ТАМ ВІТАЛІК ЛІНЕЦЬКИЙ ГРАЄ І ЗБИРАЄТЬСЯ СТАВИТИ, ЯК ХОТІВ ТУТ тебе прориває хвиля розчулення – сліз, споминів, розпачу, радости, світлої печалі – і тебе перевертає, вивертає, вигортає з тебе все суєтне і непосутнє. Виходиш з театру а не музею переораний – не музейним експонатом, а людиною, що здатна глибоко переживати медитацію.

Браво – автор, режисер, актори і всі причетні.

Піду шукати чайну квітку улун.

Прозорий бойлик у мене вже є.

Роман КУХАРУК.