Бути проїздом у рідному місті, яке тебе не тямить і не визнає, і притьмом прийти до театру, бо на його кону – Кожелянко. Товариш, друг, жива людина. Він написав у співтоваристві з Володимиром Сердюком багато п’єс, але жодна з них не зацікавила жоден театр в Україні.

Василя вже давно як нема на цему білому світі. Але є тексти.

Один з них – роман Срібний павук – про Чернівці під румунською окупацією. Роман слабкий, легкий, для інтелектуала малопоживний.

Разом з тим інсценізатор Неда Неждана та  режисер Людмила Скрипка (а вона була дружиною Едуарда Цісельського – геніального актора, що рано пішов на цвинтар в Гадилові) зуміли витворити на руїнах роману дуже сильну, художньо вартісну, психологічно наснажену  виставу.

Виконавцям головних ролей – Назарові Кавуличу і Олексієві Надкерничному було нелегко на кону. Але вони достойно відпрацювали свою акторську роботу – перехід від карикатури до живої людини дорогого вартує.  

Дуже рівна робота Миколи Гоменюка. Він грає характер – впевнено і штивно.

У виставі багато багатолюдних сцен. І вони прекрасні.

З’ява серед вистави, що містить у собі надмір записаної музики, живої скрипки – чудо, яке можна порівняти хіба що з появою красуні серед потвор у фільмі КАЗАНОВА Федеріко Фелліні.

Та найбільшим відкриттям для мене особисто була гра артиста балету Олега Довганя: пластика, гнучкість, міміка,  енергетика, виразність і неймовірна харизма творить неймовірне – вистава отримує героя, що цементує цей сценічний твір. Він надає виставі ритму і самобутности.

Не диво, що на поклонах Олег помилково одірвався від загалу і вийшов до рампи з трьома виконавцями головних ролей. Зашарівся, бідака, але це сам  Бог вивів його наперед перед очі вдячного глядача.

Десь на небесі у той вечір раювали дві самотні душі двох великих чернівчан – поета Василя Кожелянка і актора Едуарда Цісельського.

Сподіваюсь, що Срібний павук доповзе до столиці і вкусить столичного глядача своєю красою в саме серце.

Роман КУХАРУК.


на світлині: Олег ДОВГАНЬ