«Украдене щастя»

автор: Іван Франко

актори: Дмитро Олійник, Андрій Поліщук, Анастасія Салата

режисер: Іван Уривський

жанр: пластична драма

тривалість: 90 хв.

обмеження по віку: 16+

«Украдене щастя» — одна з найвідоміших п’єс Івана Франка, класика української драматургії, яка не втратила своєї актуальності і в наш час.

У режисерському трактуванні Івана Уривського — це пластична драма, любовний трикутник, оповитий містичною атмосферою та сповнений напруженого очікування, позапобутове дійство, герої якого намагаються знайти своє примарне щастя…

«У режисерському задумі (про примару і примарність), мені здається, є щирі пустощі і професійний підхід. Свій маленький містичний метафоричний театр у підвалі на Печерську (зал на 40 місць) цей режисер створює зі снів, театральних мрій, із якихось романтичних прагнень, можливо навіть власних галюцинацій» (Олег Вергеліс «Дзеркало тижня»).

Це офіціоз від театру.

УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ у виконанні театру Франка (Олексенко, Хоролець, Ступка) викликав у мене ригальні емоції. Чому? Бо любовний трикутник трьох молодих сексуальних людей передано двома перестарками, що крекчуть і храпотять, а пані у виконанні Хоролець – абсолютно позастатеве створіння, що біга по сцені і здоймає до гори руки в якомусь позастатевому  розпачі.  Дивитись це було дуже важко, не зважаючи на талановито досвідчених виконавців.

Вразив Боґомазов виставою ЩАСТЯ ПОРУЧ у Одеському театрі Василька. Це епічна кінематоґрафізована драма з потужним фіналом-образом засміченої душі:

  http://litforum.com.ua/index.php?r=27&a=3347

Іван УРИВСЬКИЙ на кону театру ЗОЛОТІ ВОРОТА  пропонує глядачеві автентичний текст Франка але пропущений через сито акторського сумління (МИ ХАЙ ЛЕ). Разом з тим маємо тут багату пластику невербального театру. Актори через пластику показують внутрішні спочування, бажання «здуріти на мить», вимістити істинні почуття, мовлячи при тому звичайні правильні речі. Оце унаочнення емоцій – і є творчим почерком режисера. А ще -- він дуже любить уматеріальнити каркас основного образу, довкола якого крутиться дія. У КОРОЛЕВІ КРАСИ – це порушна стіна з непорушним вікном. В УКРАДЕНОМУ ЩАСТІ – це скриня. Вона -- і стіл для наїдків, і лежмо для сну, і ложе для перелюбства, і тюрма, і місце вбивства, і домовина – все.

Режисер не прагне постійної напруги, бо це не його завдання. Його завдання – дати відчуття розбитого серця, украденого щастя. Напруга з’являється тільки під час майже допиту, коли   Ґурман і Задорожний ведуть бесіду про коршму. Напружена і Анна – вона ще перед вибором: шлюбна вірність – для людей, чи любов -- для себе? За неї вирішує Михайло, бо він -- стихія чоловічої сили. Задорожний – мамалиґа, якому щастя впало нібито з неба, несамохіть, незаслужено а нечекано.

Актори – усі троє – чудово справились зі своїм завданням. Не диво, що наприкінці вони були вилущені психологічно дотла.

Франко живий, любов горить, а глядач має в душі неймовірну пластику невербального щастя.

Роман КУХАРУК.