ІВАН ВИРИПАЄВ : УКРАЇНСЬКІ ІЛЮЗІЇ

Ілюзії. Дуже багатообіцяюча назва, принаймні для мене. Вже від самої назви вважаються містичні нотки, або зачіпання філософських тем. Із самого початку я був заінтригований. І ось! Почалось!

Враження від початку постановки були дуже змішані. Дивні костюми, комічні кривляння акторів, а після того, як почув імена героїв і декілька англійських поганих слів, мені вже здалось, що вистава нагадуватиме звичайну американську комедію. О! Як же іноді буває добре помилятись! Чим далі йшла вистава, тим більше вона перевтілювалась. Безглуздий гумор зміщувався досить серйозними темами. Несподівано відчинив віконце до вічних тем кохання, актори так само швидко й несподівано його замикали, знову перетворюючи все на жарт! Цей контраст не давав виставі перетворитись на жарт, і  водночас не перетворював на блукання у пошуках серйозного і вічного. Посмішку на обличчі в будь-який момент могли витіснити співчуття та сльози. Непостійність не давала занудьгувати ні на мить. Не можна було передбачити, що саме буде далі.

Гра акторів була вражаюча. Їм насправді можна було повірити. Їх герої були не просто вдягненими масками, а справжніми людьми! На сцені відбувалось не просто виконання ролей, а справжні перетворення. Усі герої різні, кожний запам’ятовувався і залишав своє місце у серці. Акторський склад був невеликий, і не можу не захоплюватись, як всього четверо людей на сцені могли так довго водити публіку по світу ілюзій.

Це було незабутньо. Вся краса для мене була у несподіваності та у цілому вихорі емоцій і почуттів. У виставі було всього помаленьку, але, водночас, всього достатньо. Оплески акторам, режисеру, та усім хто приклав свою руку до створення вистави.

Володимир ШТЕРНОВ

НЕВЕРБАЛЬНИЙ ТЕАТР АКТОРСЬКОГО НУТРА

Уперше ішов на виставу, не знаючи ні автора, ні тексту, ні сюжету, ні акторів – нічого. Тільки ім’я режисера Стаса ЖИРКОВА. І назву -- ІЛЮЗІЇ.

Ішов з осторогою, маючи досвід перегляду першої сракоязичної і низькопробної антрепризи великого українського режисера сучасности Дмитра Боґомазова.

Перше, що приємно вразило – українська мова. При чому добра, розмовна, з обігруванням російської там, де це необхідно.

Друге, що невимовно вразило – талановиті, переповнені внутрішнім полум’ям, високопрофесійні, нескупі на витрачання себе, точні в деталях актори. Їх усього четверо: Олеся ЖУРАКІВСЬКА, Віталіна БІБЛІВ, Олексій НАГРУДНИЙ, Мітя РИБАЛЕВСЬКИЙ.

Сюжет – дві подружні американські пари від старости до юности, розмислюють про життя, смерть, любов і гідність.

П’єсу написав росіянин, що живе в ЄС, Іван ВИРИПАЄВ. Переклав українською і поставив на кону режисер Стас ЖИРКОВ.

На сцені мінімум сценографії а реквізиту. Актори щедро – пригоршнями – черпають зі свого нутра. У тексті багато гамору, гумору, деталей, емоцій, слів, і все ж це невербальний театр, коли слово актори (з волі режисера-постановника) розщеплюють на смисли, текст отримує підтекст,  а поза словом, після і перед словом, а також і замість слова, актори дають дію, пластику, міміку – все те, що спонукає глядача до повного співпереживання з героями вистави.

На прем’єрі в театрі оперети акторів і режисера цілком заслужено закидали квітами і пляшками шампанського.

Браво кричали не тільки їм, а і продюсеру цього проекту --.Тетяні ЕДЕМСЬКІЙ. Коли продюсер має витончений  смак і не боїться бути на художній вершині сучасної сцени – у нас є театральне майбутнє, бо все, що сьогодні є неймовірним винятком з правила завтра стане правилом для всіх.

Василь ВЕЛИМЧИЙ