Спочатку традиційно офіціоз.

«Як двоє бідних румунів польською розмовляли»

автор: Дорота Масловська

переклад: Андрій Бондар

режисер: Тамара Трунова

актори: Віталій Ажнов, Сергій Кияшко, Владислав Писаренко, Інна Скорина-Калаба, Ірина Скрипникова, Ірина Ткаченко, Дмитро Тубольцев, Марія Трепікова

жанр: сучасна казка для дорослих

тривалість: 95 хв.

обмеження по віку: 18+

«Це коротка, наповнена гумором та ‘гегами’ драма про двох симпатичних персонажів, які під впливом невідомого імпульсу, відправляються у незапланований квест Польщею. Квест сповнений комічними пригодами, які з часом перестають бути смішними, перетворюючись на трагічні. Публіка повинна прийняти той факт, що п'єса не є настільки легковажною, як це може видатись на перший погляд. Її персонажі не представляють позитивні соціальні чи психологічні моделі, і цей квест не повинен бути життєвим квестом для всіх. Навіть навпаки» (Дорота Масловська).

«Это театр-аттракцион, в котором ты можешь просто развлечься, пощекотав себя острым словцом и неоднозначными театральными находками или, не остановившись на поверхности, пережить эмоции по-сложнее. Углубиться, задуматься и прочесть режиссерскую, написанную в соавторстве с польской писательницей Доротой Масловской, книгу одной жизни» (Юлія Бірзул, «Во мне точки нет»). 

Увага, у виставі використовується ненормативна лексика!

За підтримки Польського інституту у Києві

А тепер про саму виставу.

Дорота МАСЛОВСЬКА відома українському читачеві романом ПОЛЬСЬКО-КАЦАПСЬКА ВІЙНА ПІД БІЛО-ЧЕРВОНИМ ПРАПОРОМ

http://litforum.com.ua/index.php?r=18&a=2761

Тепер от ще й вистава за її п’єсою. Андрій БОНДАР чудово справився з перекладом, він достатньо добре використав і російську, і польську,  і українську мови.

Так само добре свою роботу вчинила режисер Тетяна ТРУНОВА – несценічний простір вона окіношнила, а акторів змусила до тексту додати невербального театру, що у поєднанні з доречною етномузикою та піснею Висоцького у виконанні актора і польської співачки дало чудовий ефект живого ексцентричного дійства на кону.

Усі актори грали чудово, пластично, вартісно. вони вельми добре володіють як тілом, так і психікою, як павзами так і мовними можливостями.

Деяким провалом віє від фінальних двох монологів молдован. Їх варто наповнити дією.

А от фінал, коли всі актори присідають і звертаються до глядача як до їжачків – і сміливо, і доречно, і по людськи тепло.  

Невеличкий зал театру наповнений вщерть вдячним глядачем.

Матюкаи по масловськи органічні і актори не соромляться їх мовити так, як вимагає ситуація.

ЗОЛОТІ ВОРОТА – ТАКИ ТЕАТР А НЕ МУЗЕЙ.

Василь ВЕЛИМЧИЙ.