У краківському театрі Багателя імени Тадеуша Боя-Зеленського відбулась цікава прем’єра – режисер Міхал Котаньський поставив модерну версію ВПОКОРЕННЯ НОРОВЛИВОЇ Вільяма Шекспіра.

Поставив упевнено, з відчуттям та розщепленням і адаптацією на польський ґрунт первинного тексту. Добре справився колектив під орудою режисера і з невербальною частиною вистави – актори вміють не тільки артикулювати емоційні тексти, а й перевтілюються у своїх героїв, зударяються їх характерами на кону і передають пластикою найскладніші емоції. Вони живі і жваві, вони викладаються на сто відсотків. І це при тім, що була і денна вистава.

Режисерові вдалося неможливе – витягти з Шекспіра найпосутніше: анатомію стосунків чоловіка і жінки, велич справжніх характерів, уміння справжньої особистости поступитися в малому – побут – заради великого – любов.

Катерина (Кашя у польській інтерпретації) Маґди Гроньцьовської – це гостро шипа дама на початку, яка переходить через справжню боротьбу з візаві і з самою собою і врешті робиться впокореною свідомо. Вона чудово зіграла дует боротьби – щонайменші його нюанси, показуючи звивистість жіночої натури своєї героїні.

Петрукйо у виконанні Міхала Майніча – це шлях від бомжуватого на вигляд чоловічка до справжнього мачо у фіналі, якому варто Каші впокоритися. Грає він іскрометно, світло, свіжо і неперебутньо.

Инші актори так само грають добре і вартісно, проте вони не переступають межу ансамблевої гри, а доповнюють одне одного і головну пару героїв. Це дуже важливо.

Поза сумнівом – УПОКОРЕННЯ НЕПОКІРНОЇ – велика художня удача і режисера, і Багателю, і польського театру загалом.

Треба також відзначити, що публіка не балує акторів оваціями, вставанням по завершенні вистави, квітами акторам чи криками браво. Холодний розрахунок. У нас не так. українські актори мають се цінувати.

Пантелеймон НІСТРЯН.

світлина Пйотра Кубіча