Молодий театр відкрив новий театральний сезон виставою свого художнього керівника Андрія Білоуса ЗАЧАРОВАНИЙ за п’єсою Івана Карпенка-Карого БЕЗТАЛАННА.

Останній раз у столиці  цю п’єсу ставив Дмитро Богомазов у Театрі на лівому березі у далекому 1993 році (дебют, дипломна робота). У сучасних костюмах і декораціях молоді актори грали любовні пристрасті, наповнені живою кров’ю любови (читай сексу).

І це правильний шлях прочитання класики (якщо не єдино правильний). Потім той же Богомазов поставив Украдене щастя Франка в Одесі (назва – ЩАСТЯ ПОРУЧ) з тою самою настановою а успіхом.

Білоус пропонує стилістику пост-катастрофи (Чорнобиль, війна?). Мінімалізм у сценографії і костюмах, наголос на пластиці а не міміці (привіт школі Богдана Ступки).

Текст Карпенка-Карого майже кінематографічний – характери, емоції, живий діалог.

Білоус користає з цього сповна.

Любовний трикутник (тріо Олександер РОМАШКО (Гнат), Поліна СНІСАРЕНКО (Софія), Дар’я БАРІХАШВІЛІ (Варка) )– грається експресивно, психологічно точно, в протиборстві характерів, емоцій з мінімальним використанням промовистих деталей (решето, вода у відрі і в ночвах, шкіряна шубка на голому торсі героя тощо). Було б добре у другій дії змінити зачіски героям – бо вони ж уже пошлюблені. Та й дати би їм якоїсь роботи в руки – бодай чогось, бо виглядають золотою молодіжжю десь у ресторації.

Пара Ганна (Тетяна ІГНАШКІНА) – Іван (Ярослав Гаврилюк): досить якісно зроблені характерні ролі. Разом з тим природний народний гумор переплітається з елегією справжньої поезії («Я б тобі, доню, і небо прихилив, але воно високо, високо…»)

Інша характерна пара перша дівчина-друга дівчина (Анна БАЩЕВА, Анастасія БЛАЖЧУК) – жива, неспокійна, пластична, гротескна і художньо вартісна.

Старости (Анатолій СОМИК, Юрій ПОТАПЕНКО) витримують стилістику вистави.

Степан (Артем АТАМАНЮК) виглядає у Білоуса цілком трагічною істотою (млинок у руці на початку вистави і сізіфів камінь у вигляді кам’яного колеса посередині потверджують це).

Режисер тримає стиль і ритм вистави на одному емоційному рівні – художня реальність будується за рахунок пластики, емоцій акторів та гармонізації героїв і сценічого простору. Цим Андрій Білоус виконує свою місію художнього керівника театру – піднімати глядача високо, високо безвідносно до його, глядача, наміру. Слід відзначити чудову роботу художника Бориса ОРЛОВА, автора пластичного рішення Ліду СОКЛОКОВУ та музичного чародія Олександра Курія.

Овації навстоячки, що вивершують перегляд вистави, свідчать про високий художній рівень твору і безперечний успіх театру.

Василь ВЕЛИМЧИЙ.

На світлині актор Олександер РОМАШКО