Судячи з анонсів прем'єр у Молодому театрі цьогоріч жодної української п'єси - ані класичної, ані сучасної - український глядач не дочекається. І це сумно.

Та менше з тим.

Будем дивитись і оцінювати що маємо нині.

Андрій БІЛОУС дебютував у якості головного режисера театру шефством над режисером вистави ҐОҐОЛЬ-МОҐОЛЬ З ДВОХ ЯЄЦЬ за твором НІКОЛАЯ ЕРДМАНА САМОГУБЕЦЬ.

Режисура Олександри МЕРКУЛОВОЇ просто блискуча. Мізансцени, проходження по тонкій лінії, за якою несмак, доречна музика (режисера), цікава пластика (Сергій Швидкий постарався), добре продумана сценографія і костюми(Лариса Чернова).

Режисер відмовилась від зірок театру - і це витворило зірок нових. Ігор ПОРТЯНКО (Семен Подсєкальніков) розкрився як актор у цій ролі - чіткий, точний в деталях, фактурний за формою і глибокий за внутрішнім художнім змістом.

Не відстає від нього і його сценічна жона (Вікторія АВДЄЄНКО).

Тетяна СУХЕНКО у ролі тверезомислячої тещі, Микола ВОРОНЕНКО у ролі Ґранд-Скубіка, Роман РАВИЦЬКИЙ у ролі Єґорушкі, Олена КУЛІКОВСЬКА  у ролі старої кравчині - це все характери яскраві, об'ємні і художньо вартісні.

Особливо слід відзначити гру Станіслава БЖЕЗІНСЬКОГО  в ролі письменника  та дебютанта, студента театрального Анатолій КРИВИЙ. Останньому дісталась роль глухо-німого хлопчика, з якою він справився неперевершено.

В чому ж суть вистави, навіщо вона сучасному українському глядачеві? У вселюдському звучанні проблеми маленької людинки, яка не хоче жити для статистики. Але тільки можливість втрати життя робить це життя для себе вартісним і жаданим.

Проте радянські п'єси, написані атеїстами чи юдеями, таять у собі значні небезпеки.

На жаль, режисерові не вдалося з честю обійти ці два яйця, не спотворивши художню правду вистави.

Радянське - це вже для нас історія, а висміювання радянської (переважно атеїстичної чи юдейської інтеліґенції) не має нічого спільного з українською елітою, перед якою стояли инші завдання- відстояти себе або вмерти за своє, і умови для неї були нестерпні. Властиво, вони нестерпні і зараз - в епоху табачниківського ідіотизму.

Інша проблема, яку режисер не спромігся уникнути - атеїстична або юдейська поневага християнської суті українського суспільства. Священик у непривабному вигляді, отче наш як пародія на віру - не додають виставі пристойности. В нових суспільно-цінністних умовах це виглядає нічим не виправданим святотатством.

Разом з тим вистава справляє добре враження, актори грають дуже добре, а режисерська команда показала себе високими професіоналами.

Василь ВЕЛИМЧИЙ.