У синьому залі Будинку кіно до дня восьмого березня керівник другого курсу дикторів та акторів інституту імені Карпенка-Карого Володимир Талашко вирішив показати всю свою непрофесійність, безкультур’я, нетолерантність і мистецьку обмеженість.

Перша проблема – етикет. Актори мусять бути представлені публіці, а для журналістів і критиків має бути надана бодай елементарна інформація про фільми, номери і виконавців. Всього цього не зроблено.

Вкінці актори навіть не вклонилися глядачеві.

Друга проблема – рівень кіноробіт. Побутові замальовки, в яких повна самодіяльність. Гарний фільм про маму, де використовується естетика чорно-білих оживаючих світлин. Дуже добре. Але вивершення, коли героїня виявляється працівником загсу і говорить на камеру – змітає весь позитив від художности твору.

Вистава за новелами Мащенка – неспроможні тексти, штампи текстуальні породжують штампи театральні.

Перша новела про птаху у виконанні юнака – слабенька і малоцікава. Юнак переповідає текст, а не проживає його.

Далі іде монолог дівчини. Ні про що. Дуже багато похибок у мовленні.

Вірш у виконанні Владислава Константинова геть недоречний. Сам актор не тямить, що читає, кому і навіщо. Також, бідолашко,  не знає, де подіти свої нещасні руки.

Колективний епізод ходульний, пісня несміла і недоречна.

Добрим є тільки номер про домру – акторка вклала позитивну, рвучку, нестримну енергетику у слова письменника, знайшла і показала ріжні характери.  І що найголовніше – мала в руках домру, яка стала метафорою, образом і реальним виявом мовленого у творі.

Переконаний, Талашкові не місце в інституті, він калічить талановитих людей і це мистецький злочин.

Іван ЙОВБАК.