* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

СОН ПРОСКУРНІ У ЧЕРКАСАХ

08:20 17.03.2011

СОН ПРОСКУРНІ У ЧЕРКАСАХ

У Черкаському академічному музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка глядачам показали прем’єру вистави «Тарас. Слава». Це сценічне втілення четвертої частини тетралогії львівського поета Богдана Стельмаха «Тарас». Інші три частини режисер Сергій Проскурня планує незабаром поставити, аби в 2014 році, до річниці з дня народження Кобзаря, показати українцям масштабну мультимедійну виставу, виконану в стилістиці поетичного театру.

Публіку вражає поетичне слово Стельмаха. І коли барокова героїня Доля (оповідачки історії Тарасового життя) говорить про творчість Кобзаря: «написане з любов’ю — не горить», то ці слова можна сміливо застосувати так само і до творчості самого Богдана Стельмаха. Адже йому вдалося без зайвого пафосу відтворити у віршах життя видатного поета.

Цікавим є трактування сценографії як ескізу на білому аркуші. Вистава сповнена світла й чистоти. Художник-постановник Сергій Ридванецький у декораціях використовує малюнки Шевченка, ескізи будинку, про який мріяв поет (полотна їздять на коліщатках та коліях по сцені). На початку вистави величезна куля уособлює сонце, а в кінці на неї наводять проекцію — зображення України-Катерини. Тараса (цю роль виконує київський актор Театру ім. І. Франка Петро Панчук) уже після смерті героя піднімають до кулі, до якої він простягає руки, ніби Атлант, що тримає весь світ (цей кульмінаційний момент вистави є чи не найсильнішим у спектаклі). Костюми виконані у пастельних тонах або білі, як сніг. Художниця Наталія Ридванецька навіть солдатські мундири зробила білими. І в цьому теж є символічний зміст. Адже Тарас під час заслання говорить своїм побратимам: «Як мелють, то, зазвичай, є мука, а тут на жорнах долі тільки мука».

Режисер Сергій Проскурня не влаштовував кастингів, але пропонував зіграти роль Тараса Шевченка різним кандидатам, зокрема, лідерові гурту «Кому Вниз» Андрію Середі, кіноактору Іванові Гаврилюку, а також ведучому радіо «Культура» Олександрові Денисенку. Втім, усі вони відмовлялися з різних причин. А актор-франківець Петро Панчук, прочитавши текст, відразу погодився. Він навіть зовні дуже схожий на Тараса Григоровича (до речі, образ Кобзаря Панчук вже грав у виставі «Божественна самотність», яку за п’єсою Денисенка поставив у Театрі ім. І. Франка Олександр Білозуб). Помітно, що Петро Фадійович відчуває душею роль, яку грає. І хоча Панчук працював над виставою лише два тижні, проте його Шевченко «ожив» на сцені. І будь-які технічні чи суто режисерські «огріхи» вистави затьмарює гра цього майстра сцени. Надто — його очі, в яких вдумливий глядач зможе прочитати Шевченкові рядки, що в них, на думку режисера Сергія Проскурні, «вплавлена модель п’єси»:

О думи мої!
О славо злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся... але не каюсь!

Друга головна героїня спектаклю, яка незримо присутня упродовж усього дійства, — це Слава поета. Утім, на черкаській сцені в неї з’явилося відразу двоє дублерок — Добра та Погана Слави (Анжеліна Іванова та Наталія Вігран). Ці пані, одягнуті в чорні сукні, періодично виходять із залу, розглядаючи Шевченка, немов музейний експонат, говорять про хороші та погані якості та про славу, яку по собі залишив класик. А ще про кількість випитого, наклад видань, стосунки із жінками; кількість пам’ятників, театрів, що названі ім’ям Шевченка, — все це перебуває під прискіпливою увагою не лише цих химерних героїнь, а й усього українського суспільства...

КОМЕНТАРI

Петро Панчук, виконавець ролі Тараса Шевченка:

— Серед п’єс, присвячених Тарасові Шевченку, п’єси Богдана Стельмаха чи не найцікавіші, бо в них є що грати актору. Проте хоч що б мені казав режисер відносно того, як треба грати, я все одно буду грати своє. Я завжди до будь-якої ролі ставлюся як до моменту співпереживання. Яким Шевченко був насправді — того ніхто не зіграє, бо ми того не знаємо. Ви уявляєте одного, я — іншого, Проскурня — третього... Шевченко — це як комета, що пролетіла 200 років тому, і хтось її побачив. А потім починають її відтворювати. У виставі є проблема форми, проблема знайти точну форму. Але оскільки процес тривав фактично два тижні, то за такий час тяжко ввійти у форму вистави. Але момент співпережиття іде паралельно у моєму виконанні.

Богдан Стельмах, письменник, автор тетралогії «Тарас»:

— Ця постановка — майже те, що я хотів побачити. «Майже», бо просто, може, ще не все готове. Навіть режисер веде розмову з акторами про те, що треба дещо «підчистити». Очевидно, йдеться про якісь технічні моменти. Але це те, чого я чекав від Проскурні. Нині показали четверту частину вистави. У наступному році, дасть Бог, буде третя, потім — друга, потім — перша частина постановки. І коли воно все вже буде готове, тоді щось почиститься, щось, може ,додасться. Я свій твір завершив. Тепер працює режисер. Він у Львові 22 роки тому поставив другу частину, потім першу (бо я писав саме в такому порядку), тепер Проскурня поставив четверту. Тобто він працює над виставою комплексно... Актор, який зіграв головну роль — Петро Панчук, — чудовий. Щоправда, я трохи інакше писав Шевченка у фіналі. Він у мене був втомлений і хворий, а у виставі показаний якийсь дуже знервований. Це цікаво, хай буде. Фінал вистави, як на мене, вибудований чудово. Цікава сценографія — куля (на початку вистави з’являється як сонце, що сідає, коли маленький Тарас іде до тих стовпів, що небо підпирають. І потім це сонце вибухає жаром, як щось, що Тарас тримає в руках). На мою думку, цікаве вирішення епізоду з Доброю та Поганою Славами. Може, трошки місцями заголосна музика, й взагалі заголосні звуки. Мене як автора трошки дратує, що йде торохтіння барабанів... Для мене кожен рядок, кожне слово дороге. А на початку вистави тексту не чутно. Але, на мою думку, ці звукові речі зітруться і відшліфуються.

Дмитро Стус, член Гуманітарної ради при Президентові України:

— У мене не було якихось особливих очікувань щодо вистави, я приїхав підтримати Сергія Проскурню, бо йому зараз непросто. Він зробив цікаву роботу. Мені приємно, що в Черкасах про Шевченка спромоглися зробити виставу, і це як крок до осмислення спадщини Кобзаря.

Сергій Проскурня, режисер:

— Ця постановка — моє відчуття Шевченка як епічного героя з його максимально людським вираженням. Тому що той світ, який він навколо себе відчував,— це був епічний світ. І звісно, якщо ми торкаємося цього містеріального матеріалу, то, очевидно, сам Шевченко нас провокує на високий стиль, який комусь може здатися «високопарним». Бо насправді, скотитися дуже легко — удавати високопарність замість високого стилю. Ішлося саме про високий епічний стиль... Я хочу подякувати Петрові Панчуку за те, що він пірнув у цей «басейн», у якому часом бракує води для глибини. Він — актор надзвичайного таланту. Панчук як скульптор ліпить образ Кобзаря. Щодо сценографі, то ми створили ескіз, і образ, який нас надихнув, — це аркуш паперу, на якому можна написати текст, зробити малюнок. На цьому етапі ми робимо ескізну сценографію, працюємо з фактурами, які на, мій погляд, починають оживати. Себто процес буде продовжуватися: ми будемо трошки «підфарбовувати» костюми, вони будуть наповнюватися якимись маленькими деталями, і так ми будемо існувати в цьому проекті, ніби на території перформенсу, буде імпровізаційна структура.

Вікторія КОБИЛЯЦЬКА
ДЕНЬ