Коли слідкуєш за творчістю актора впродовж достатньо тривалого часу, можеш скласти думку про його амплуа, мистецькі уподобання, впевнено сказати, які ролі йому вдаються найкраще, які найбільше до снаги. І хоч талановитий митець здатен зіграти все, що йому запропонують режисери, все ж поняття «сценічного амплуа» ніхто не відміняв, незважаючи на те, що про них прагнуть забути і хочуть створювати акторів універсальних. Актор Національного театру ім. І. Франка Анатолій Гнатюк гарно співає, активно знімається на ТБ. Нещодавно він зняв кліп на пісню «Було не любити», який транслюється по каналах «Київ» та М2, також цей новий твір можна знайти і в інтернеті.

— Колись давно я почув цю пісню в українській діаспорі у Німеччині, вирішив, що це народна пісня, — згадує актор. — Повернувшись в Україну, я записав її в студії, випустив диск, і яким було моє здивування, коли недавно, працюючи над музичною виставою, дізнався, що автор твору — класик української пісні Богдан Веселовський, розквіт творчості якого припав на першу половину ХХ століття. Цікавим був задум кліпу — показати обличчя українців, які жили до 1917 року, — вільні, горді, заможні. Шкода, що після тих років облич із подібними виразами все меншає. На жаль, повною мірою зробити це завадив брак відеоматеріалів, хоча частинки тієї епохи у кліпі присутні...

Остання робота Анатолія Гнатюка на рідній сцені — у виставі «Урус-шайтан. Байки про Сірка — кошового отамана, шевальє д’Артаньяна та турецького султана». В цій постановці режисер Ігор Афанасьєв довірив акторові зіграти дві ролі — француза д’Артаньяна та українського козака Неліпу.

За своєю внутрішньою природою, гнучкою психофізикою, запальною відкритістю й жвавістю, осяйною веселковою вдачею Гнатюк — «актор-глина» в кожній ролі. На франківській сцені він грає з десяток різнопланових персонажів, і щоразу видається самодостатнім і самобутнім майстром. Вражає різнобічність його обдаровань. Завзяття, з яким Анатолій Гнатюк може на сцені «завестися» з півоберта, справді вибухове, іскрометне. Як він чудово рухається, які вигадливі малюнки танцювальних па виробляє, при цьому співаючи й демонструючи неабиякий вокальний талант! А як вміє тримати глядацьку залу! Так, при перших акордах його популярних пісень «Смерека» чи «Качечка» глядачі починають підтанцьовувати і підспівувати. І наскільки вдячними вони бувають акторові, який вміє так підняти настрій, примусити вибухнути позитивними емоціями!

При тому, що Анатолій Гнатюк тонко відчуває природу акторського ансамблю й понад усе цінує партнерські стосунки у виставі, він уміє виділятися серед інших, і все це — за рахунок власної нестримної енергії. Він хоче поділитися радістю від того, що може бути на сцені, так емоційно грати, висловлювати свої почуття, й та енергія наче вихлюпується у нього через край серця, душі, очей... І все — в глядацьку залу, туди, до людей, які зібралися разом з акторами пережити свято театру, доторкнутися до дива вистави.

У класичну роль денщика Шельменка, створення образу якого має чималу сценічну історію, на франківській сцені Анатолій Гнатюк вніс власні напрацювання, й відтак вийшов у нього цей винахідливий служивий хитруватим, вправним українцем, який добре розуміється на тому, як вийти «сухим з води» — життя й обставини навчили, вміє і збрехати, і викрутитись, і прикинутися дурником, коли вигідно, аби справу зробити. За всім цим стоїть вікова житейська мудрість народу, простота й незлобливість, у чомусь і покірність долі. Та на таких оптимістичних героях тримається світ.

Образ Голохвастого з комедії «За двома зайцями» наче створений для Анатолія Гнатюка. З яким достоїнством він удавав порядного і заможного нареченого, як віртуозно вправлявся із власною брехнею, переконуючи всіх навколо, що володіє модними магазинами на Хрещатику! І таки можна було в це повірити, коли показний, імпозантний Головастий-Гнатюк, поправляючи червону троянду на лацкані піджака, з достоїнством промовляв: «Честь імєю представитися... Собствєнною персоною»...

А Степан, служник пана з вистави «Кохання у стилі бароко» Ярослава Стельмаха, це ж справжній український Фігаро! Гнатюк являв чудеса комедійного таланту в цій ролі. Легко, граційно він «виплутував» нитки інтриги, й українська комедія, за великим рахунком завдяки Гнатюкові, виглядала стильним європейським водевілем, не втрачаючи при цьому національного колориту. До речі, природа образу Фігаро дуже близька акторській природі Анатолія, яким переконливим і чудовим був би він у класичній інтерпретації цього образу. Під стать еталонному виконанню ролі Фігаро Андрієм Мироновим.

Треба зазначити, що в будь-яку роль Анатолій Гнатюк вміє привнести свій природний гумор, доречну дотепність. Приємна зовнішність, принадність, відкритість характеру і вміння привернути до себе увагу, надзвичайна органічність, розум і чоловічий шарм додають до загону шанувальників таланту Анатолія Гнатюка кожного разу все більше й більше прихильників. Енергія глядацької підтримки розквітчує талант актора, збільшує впевненість у собі, й він із завзяттям береться до нових ролей у театрі, кіно, на телебаченні.

Алла ПІДЛУЖНА

ДЕНЬ