Вперше п’єса «Примадонни» побачила світло рампи 2004 року. У Г’юстоні в театрі «Алей» її поставив сам автор — драматург Кен Людвіг. Комедія сподобалася публіці й незабаром прикрасила афіші Бродвею. Російською мовою п’єсу переклав Михайло Барський спеціально для підопічних Олега Табакова (п’ять років тому режисер Євген Писарев поставив «Примадонн» у Московському художньому театрі ім. Чехова). І ось у Києві свій погляд на популярний жанр — «комедію становищ» — представив відомий режисер Ігор Славинський, а оскільки він сам прекрасний актор, то вибрав п’єсу, де для акторів є поле для творчого маневру: пожартувати, поімпровізувати, навіть трохи построїти дурня на сцені. До речі, столичні «Примадонни» — друге звернення Славинського до творчості Кена Людвіга (уже декілька років із успіхом вистава йде в Криму — в Драмтеатрі Чорноморського флоту РФ ім. Лавреньова). Ось лишень, мабуть, варто було б трохи скоротити текст, оскільки майже три години грати на мікро-сцені (Камінний зал театру «Колесо» вміщує лише 35 глядачів), де декорації скупі (дві ширмочки та кілька стільців), і дивитися дію доволі стомливо. Монологи задовгі. Хоча актори їх чесно вимовляють, але публіка відверто позіхає. Адже не є таємницею, що розсмішити публіку, не опускаючись до вульгарності, значно важче, аніж змусити глядачів заплакати, і не всім режисерам цей «легкий» жанр до снаги.

У виставі «Колеса» не всіх пропорцій Ігореві Славинському вдалося тонко дотриматися (є довготи, коли глядачі відверто нудьгують), але в цілому стилізація під ретро, коли смішне й ліричне сплелися в яскравий клубок, все ж удалася. Нехитрий сюжет «Примадонн» дає можливість публіці просто відпочити, на якийсь час забути про свої проблеми. Шукати логіку в цій історії — неймовірній, але забавній — не варто. Ну справді, де ви знайдете самаритянку-мільйонершу (роль Флоренс Снайдер грає Олена Кривда), яка, знаючи, що в її домі з’явилися фальшиві небоги, не виганяє геть аферистів-акторів, які задумали отримати її спадщину; не здає поліції, а навіть покриває героїв! Виявляється, що ця старенька, яка дихає на ладан та періодично зомліває, — досить бадьора дамочка, яка накинула оком на доктора Маєрса (Сергій Ладесов), який довго й наполегливо лікує ексцентричну мадам від усіляких справжніх і вигаданих хвороб.

Дія вистави відбувається в 1950-ті роки в Америці. Два актори ледь зводять кінці з кінцями, їздячи віддаленими населеними пунктами і граючи п’єси Шекспіра. Але одного дня, маючи в кишені лише один долар і жодних замовлень на майбутні виступи, на очі Лео (Анатолій Суханов) потрапляє газета з повідомленням про те, що місцева мільйонерка перед смертю хоче побачитися зі своїми родичами, яких бачила ще в дитячому віці. Герой вирішує, що таким шансом варто скористатися, щоб поправивши фінансові справи, вмовивши колегу Джека (Денис Драчевський) разом зіграти ролі небожів. Актори починають будувати райдужні плани, якщо їхні афера вдасться, і раптом дізнаються, що чекають якраз не небожів, а небог... і серед спадкоємиць є ще одна претендентка Мег (Марія Грунічева). Але хіба це причина відмовитися від задуманого? «Значить, станемо дівчатами! Актори ми чи ні? Он скільки реквізитного вбрання є у валізі...», — звертається до Джека заповзятливий Лео. З цієї миті вистава набуває динамізму. Я не знаю, чи служили в армії Суханов і Драчевський (але норматив швидко одягнутися по тривозі актори виконують легко). Анатолій і Денис не просто блискавично переодягаються, а досить переконливо з чоловіків перевтілюються на кокеток. Дивитися на чоловіків у жіночому платті й туфлях на підборах забавно — прийом відомий (можна пригадати приклади, що стали вже кінокласикою: Тоні Кертіса та Джека Леммона у «В джазі лише дівчата», Дастіна Гоффмана в «Тутсі», Олександра Калягіна в «Здрастуйте, я ваша тьотя!», Олега Табакова в «Мері Поппінс, до побачення!»...), але в постановці «Колеса» акторам удається знайти ту межу, не опускаючись до банальності та сміху лише заради сміху. Анатолій Суханов і Денис Драчевський навіть у рюшах, перуках і з яскравою помадою на губах все ж залишаються чоловіками.

Розтягнутість вистави компенсується вдалими музично-хореографічними вставками, а заради запалювального рок-н-ролу і багатоголосого співу американських шлягерів, які виконуються всіма акторами, зайнятими у виставі, все ж таки варто подивитися «Примадонн» (хореографія Анжеліки Борисової, вокальні номери — Катерини Тижнової). Герої цієї постановки вирішили нагадати нам, глядачам, відомі шекспірівські слова — «життя — театр, а люди в нім актори», і навіть той факт, що провернути аферу головним героям заважають почуття до місцевих дівчат, які раптово з’явилися, лише підкреслює пріоритет реальності над вигадкою... І ще, нині на різних телеканалах «зірки» всіх мастей і рангів співають і танцюють, і якби Анатолій Суханов, Денис Драчевський, Марія Грунічева, Ольга Лопатна, Олена Кривда, Сергій Ладесов, Олег Коваленко і Олександр Дідик взяли участь в одному з шоу, то напевно б перемогли — настільки класно всі вони танцюють і співають...

До речі, шанувальникам творчості Ігоря Славинського повідомляємо, що нині режисер репетирує в Театрі «Сузір’я» виставу за п’єсою Олексія Дударева «Ти пам’ятаєш, Альошо». У НМАУ ім. П. Чайковського пройде концертна композиція «містерія-хіпі», в основу якої лягли твори Володимира Висоцького, а на камерній сцені «Театральна вітальня» Театру на Подолі незабаром відбудеться прем’єра комедії «Lа bonne Anna, чи Як зберегти родину» за п’єсою відомого французького драматурга Марка Камолетті.

Тетяна ПОЛІЩУК

ДЕНЬ