Незважаючи на те, що гастролі Театру імені Шота Руставелі ніколи не підпадали під визначення «комерційні», підопічні Роберта Стуруа до Києва навідуються регулярно. І вже за традицією грають свої вистави на сцені Театру імені Івана Франка. А от про візит–відповідь «франківців» до Тбілісі художньому керівникові Української драми Богданові Ступці поки що доводиться лише мріяти. «Востаннє ми гастролювали у Грузії у 1986–му, — згадує Богдан Сильвестрович. — У рік, коли сталася аварія на ЧАЕС. Нас там тоді приймали, як братів. І навіть таксисти, дізнаючись, що ми з Києва, не брали грошей за проїзд». Ступка каже, що з величезним задоволенням оновив би свої позитивні враження про Грузію, а колегу Стуруа готовий приймати знову й знову. Заодно повідомив, що вистава «Цар Едіп», яку поставив грузинський режисер у Театрі Франка, — досі в репертуарі.

Цього разу Театр імені Шота Руставелі привіз до Києва виставу за п’єсою Макса Фріша «Бідерман і палії». «Це зовсім нова вистава, за межами Грузії ми її зіграли лише один раз у Баку, — розповідає режисер Роберт Стуруа. — У «Бідермані та паліях» я намагався знайти відповідь на питання, яким чином нами починають правити диктатори. Ось говорять, що фашизм до влади привели обивателі. Але що може зробити обиватель? Усе ж вирішується у вищих колах». На доказ своїх слів Стуруа у виставі навіть примушує Готліба Бідермана самого підпалити свій дім (цього немає у п’єсі) — той визнає, що боротися з нахабним, всепоглинаючим злом йому не під силу, і просто капітулює. Хоча спершу у спектаклі ніщо не віщувало такого трагічного фіналу. Бадьора музика (композитор — Гія Канчелі), хор дівчат–пожеж­ниць у блискучих касках та яскравих помаранчевих комбінезонах, головний герой, Бідерман (Заза Папуашвілі), вбраний у червоні штани та фіолетову сорочку — ну викапаний клоун iз цирку Шапіто. Але цю яскраву палітру рішуче перекреслив чорно–білий образ палія Шміца. Спершу цей товариш наче культурно напросився в гості, потім почав безпардонно вимагати найкращих наїдків («сиру, побільше ковбаси, гірчиці та ананас, я дуже люблю ананас»), а далі улігся на батуті, який у цій виставі слугував горищем (художник — Георгій Алексі–Месхішвілі), і вже почувався, як удома. На двері йому не змогли вказати ні сам Бідерман, ні його дружина Бабетта (Ніно Касрадзе у цій ролі — наче Принцеса Цирку, смішна у своїй рішучості й безпорадна перед пресингом гостя).

У «Бідермані i паліях» грузини продемонстрували не лише професійну майстерність, а й залишили враження театру автентичного і європейського водночас. На жаль, аншлагу у Театрі імені Франка грузинський мюзикл не зібрав. «Бідерману i паліям» аплодували Лесь Подерв’янський, Фома із «Мандрів», режисер Роман Балаян, але взагалі–то доводиться визнати, що київська публіка досі перебуває під впливом серіальних знаменитостей і, обираючи гастрольну виставу, саме їх вишукує на афіші. Щоправда, на подальші плани ініціаторів приїзду «Бідермана...» до Києва це зовсім не вплинуло. За словами Інни Квітко, співорганізатора гастролей Театру імені Шота Руставелі, вже в листопаді кияни зможуть переглянути виставу «Ідіот» литовського режисера Еймунтаса Някрошюса.
УМ