Дзвінок від режисера Євгена Курмана був приємною несподіванкою – і ось в неділю ідемо з дружиною до театру «Вільна сцена» під орудою Дмитра Богомазова, де переглянув виставу «Непорозуміння» за п’єсою Альбера Камю.

Курман вірний собі – вистава спокійна, виважена, з елементами фотостилістики. Тільки вкінці Курман допускається певного натуралізму (туша на ланцюгу, живе повішення героїні), який руйнує архітектоніку архетипів і символів. Проблемою для Курмана (і для акторів) є дистильованість української мови, яку вимовити годі. В таку мову важко вкладати емоції, сенси і виразність розуміння.

Разом з тим весь екзистенціалістський патос Камю (цей світ під Богом остогид) повністю переданий режисером.

Проблема – в акторах.

Блискуче грає Володимир Канівець (абсолютне перевтілення в старого). Він настільки правдивий у передачі пластики, характеру, внутрішньої мотивації (взутики важливіші за людину, смерть людини дає можливість надбати її майно) героя, що коли у фіналі стає звичайним героєм – це стає шоком для глядача.

Світлана Штанько грає матір з перемінним успіхом. Її калічність мало вмотивована, бо нівелюється калічністю старого, її роль вимагає тонкої гри, нюансування деталями, уваги до слів вимовлених і невимовлених. Цього всього не вистачає.

Катерина Качан у ролі Марти занадто статична. Статична людина не є підступною і не може чинити вбивство.

Яна Соболевська в ролі Марії адекватна.

Найслабшою ланкою вистави є Олександр Крамаренко в ролі Яна. На жаль, він не тямить, кого і що грає. А грає слабо, нема всередині психологічного ресурсу. Про перевтілення годі й казати.

Театру Богомазова варто серйозніше ставитись до акторів. Актор не може бути вичерпаним енергетично і не може виглядати зужитим.

Отакі принагідні думки з приводу Камю, Курмана і театру Богомазова.