Я б, можливо, не писала ці вельми запізнілі нотатки (майже “на здогад буряків, щоб дали капусти”), якби не прочитала рецензію на цей спектакль в “Україні молодій”, рецензію – незаслужено! – дещо поблажливу й зверхню, в якій мимохіть зауважувалося, що спектакль уже не актуальний, тематика й ідейна спрямованість його застарілі, нині ми переймаємося зовсім іншим. То звідки ж тоді, дозвольте запитати в шановного рецензента, повен зал однодумців, вибухова реакція ледь не на кожну репліку?!

Як на мене, то, на жаль, ця п’єса ще тривалий час залишатиметься актуальною – аж поки актуальними лишатимуться питання підкупу депутатів, купівлі голосів виборців, ідейної зради колишніх шістдесятників та борців-націоналістів, славетних дисидентів (Боже збав, не всіх!), доки штучно роздмухуватиметься питання про надання статусу другої державної російській мові тощо.

Тобто хотілося б, аби якомога скоріше ця п’єса або “Гріх” Михайла Мельника (як на мене, то це події одного плану й рівної значущості, з тією лише відмінністю, що Мельник говорить про сьогодення, відштовхуючись від Михайла Коцюбинського, а тут використані твори ще ближчого до нас за часом класика – Євгена Маланюка, про що, хоч як це дивно, здається, навіть не здогадується шановний рецензент з “УМ”, приписуючи всі пісенні тексти єдино авторці п’єси Галині Тельнюк, на що та, я думаю, достеменно не бувши плагіаторкою, не претендує) стали радше історичними, ніж злободенними. Хочеться вірити, що як не я, то хтось молодший таки дочекається.

І коротенько – безпосередньо про спектакль. Я вже говорила про одностайну й бурхливу реакцію залу. А це – свідчення не тільки злободенності, а й високопрофесійної драматургії (як на мене, п’єса являє сплав психологічної драми із зонгами на взірець Брехтівських, у чудовому виконанні сестер Галини й Лесі Тельнюк). А ще – талановита гра майже всіх без винятку акторів (єдина з виконавиць видалася мені трохи штучною –н.а. України Таїсії Литвиненко в ролі Олени), а особливо – виконавця головної ролі, художнього керівника театру Федора Стригуна, хоча й усі інші грали пречудово, з тонким відчуттям психологізму. Тож маю висловити щиру вдячність і авторці п’єси, і всьому творчому колективу.