Ми вже писали про одну з етапних вистав режисера Євгена Курмана. Сьогодні поведемо мову про його роботу у театрі на Липках, яка ось уже 5 років впевнено тримається на кону.

Звернення режисерів до прози знаних авторів приводить до цікавого феномену - сплаву тексту, прочитаного театральним інструментарієм. Досвід Боґомазова у „Трохи вина" за Піранделло продовжив і поглибив Євген Курман у „Камері обскурі" за Володимиром Набоковим.

Цікава психологічна гра (актор Марченко у цій ролі перевершив самого себе), коли чоловік середніх літ палає коханням (і бажанням) до юної леді, яка використовує його для фінансування справді палкої любові з юним денді. Звичний трикутник режисер вирішує незвично - він іде углиб - людської натури, мови героїв, суті речей, вагомих життєвих істин, які варто осягнути при житті, а не по смерті.

Цікавим є використання відео, коли герої на відео доповнюють своєю грою дію на кону. Цікаве і художнє вирішення сценографії - предмети побуту мальовані на картинах у рамах і це підкреслює їхню неужитковість, зайвість.

Дві жінки і троє чоловіків - от і всі персонажі вистави. Вони різні і однакові водночас, бо узалежнені одне від одного умовностями свого існування, яке придумали (надумали) собі самі.

Цікаво спостерігати не тільки за дією на кону та грою акторів, а й реакцією глядача. Камерна сцена театру на Липках достатньо добре надається до цього. Глядач переживає досвід вистави як свій власний, реальність театрального простору і психологічного існування персонажів показує глядачеві своє власне життя.

Як слушно пожартував один мій товариш „На цю виставу небезпечно іти з дружиною." „А з чужою дружиною?" „Теж."

П`ять років на кону - приємне і достатнє життя вистави.

Разом з тим варто чекати від Курмана чогось нового і самобутнього.