* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Михайло Іллєнко: «Вітчизняне кіно врятує глядацька любов»

09:20 16.10.2012

Михайло Іллєнко: «Вітчизняне кіно врятує глядацька любов»

Сільські вісті» вже писали про успіх кінострічки «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» Михайла Іллєнка. Давно хотілося зустрітися і поговорити про фільм, який завоював прихильність українських глядачів, а недавно був висунутий на здобуття престижної премії «Оскар». Нарешті зустріч із відомим кінорежисером відбулася.

 

- Пане Михайле, розкажіть історію створення цього фільму. Кажуть, вона така ж незвичайна, як і сюжет.

- В основу фільму покладена драматична доля реальної людини - Івана Даценка, але подробиці деяких життєвих перипетій, які привели головного героя на американський континент, дізнатись не вдалося, тому ми запропонували свою версію. Та ми спиралися на канву, підтверджену очевидцями, - це Наталія Наум, Тимофій Левчук. Вони свого часу були в складі делегації СРСР, якій запропонували подивитись, як живуть індіанці. Вождь зустрів їх і, почувши українську мову, навдивовижу сам нею заговорив. Українські делегати були вкрай здивовані. Хтось запитав: «А як Ваше перше ім'я чи прізвище?» Він відповів, що звуть Іван Даценко, а індіанці називають його «Той ХтоПройшовКрізьВогонь» (англ. м. «FireCrosser»). Коли делегація повернулась і розповіла цю пригоду, вона викликала сенсацію на студії Довженка. Однак тоді екранізувати цю історію було неможливо, бо існувала цензура.

З часом почалися різні дослідження, проводилася експертиза, навіть знайшлися родичі. Так остаточно з'ясувалося, що індіанський вождь - це Герой Радянського Союзу Іван Даценко. Сьогодні і я знаю його родичів, племінницю. Ну а вже в наші часи почалася робота над фільмом.

- Як довго тривали зйомки?

- Дуже довго - п'ять років. Кілька разів через нестачу коштів зупинялися.

- Держава не фінансувала?

- Чого ж, фінансувала. Та ви, мабуть, здогадуєтесь, як фінансуються фільми у нашій країні за державний кошт: то дають гроші, то не дають. А загалом видатки взяли на себе український бюджет та приватна продюсерська агенція «Інсайт-Медіа».

- В кінострічці знімалися лише українські актори?

- Так, хоча були пропозиції і з російського боку. Я відмовився від них. Це українська історія, і нам її відтворювати. Ми не зверталися в процесі роботи над фільмом до іноземних фірм. Нині в Україні вже є замкнений цикл власного кіновиробництва. «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» знімався повністю в новому циклі, пройшов усі його фази.

- Як зустріли фільм глядачі?

- В основному дуже тепло. Після перегляду люди то сміються, то плачуть. Знаю жінку, яка не змогла додивитися до кінця - пішла з перегляду, ридаючи, щоби заспокоїтися і повернутися. До неї у фойє підійшли із запитанням: «Що у вас сталося?» А вона каже: «Я кіно дивилася, хай воно сказиться» (всміхається).

Із кінокартиною ми вже побували у 40 містах України. 80 тисяч глядачів подивилися «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». У масштабах країни - це мало, але для фільму - рекорд. Та, на жаль, коштів, затрачених на його виробництво, ми так і не повернули, а причина банальна: мало залів, у яких транслюється українське кіно. Взагалі в прокат потрапляє небагато вітчизняних кінострічок, але якщо якась і проб'ється, то її просто... не показують. Директор кінотеатру не може, скажімо, американський фільм замінити нашим, бо в нього ж контракт.

«FireCrosser» транслювався по телебаченню, пішов у продаж на дискових носіях. Звичайно, є й піратські копії. Таким чином, коло глядачів розширюється.

- Ви сказали, що жінки після перегляду кінострічки ридають. Чим же саме вона зачіпає серця людей?

- Річ у тому, що там є і любов, і зрада. За сюжетом один друг підступно зрадив іншого. Коли Іван був ще льотчиком-курсантом, в його серці спалахнуло кохання до Люби, яка працювала санітаркою. Головний герой збирався з нею одружитись. Але його намір зруйнувала війна. Листування закоханих перехопив друг Івана - енкавеесівець Степан, який також кохав цю дівчину і намагався всіляко нашкодити супернику. Бойові дії, німецький полон, радянські табори, перебування не з власної волі на Американському континенті - ці обставини завадили Івану та Любі бути разом. Та почуття головного героя не мали ні географічних кордонів, ні часових меж. Це така любов, про яку мріє кожен на землі. Тому ми її й показали. Окрім того, це драматична історія людини, яку тоталітарна система позбавила Батьківщини. Якби Іван повернувся, його чекав би ГУЛАГ. В анотації до фільму я написав коротко: герой, якого зреклося королівство, має право вибрати собі іншого короля. Наша історія про героя, який сам став королем - лідером, вождем, головою індіанського «колгоспу». Іван не пропав, не загубився й не загинув. Тому ми свідомо зробили його персонажем, який може подолати всі перешкоди, навіть перебуваючи на межі життя і смерті.

Хотілося зробити стрічку з позитивним героєм, бо у нас, на жаль, нині багато сумних і депресивних фільмів. Така вже традиція. Тональність українського кіно дуже мінорна. Багато фільмів про героїв, у яких нічого не склалося.

- Та невже немає «позитивних» українських фільмів?

- Знаєте, один історик дуже гарно сказав, що українці звикли до сльозогінної історії. Так, ми любимо нарікати на свою стражденну долю, на те, як нам тяжко жити. Мало вітчизняних кінострічок, де є позитивний персонаж, який бореться. Я, наприклад, можу назвати тільки фільми: «Пропала грамота», «Білий птах з чорною ознакою». Але, повторюся, в основному в нас кіно дуже депресивне. Коли я в одному зі своїх фільмів - «Фучжоу» («Фучжоу» або Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди» - художній фільм режисера Михайла Іллєнка, знятий у 1993 році на кіностудії ім. О. Довженка. - Авт.) показав енергійного героя, який долає всі перешкоди і перемагає, то один критик заявив мені: це не наше кіно! В українському фільмі він, мабуть, мав би сісти під тином і заплакати, ну ще може заспівати. Я послав його до біса з таким «героєм»!

- Тобто Ви хочете змінити цю традицію?

- Час для цього вже настав. Бо глядачі відгукнулися на героя і вибачили багато помилок у фільмі. Якби не позитивний персонаж, то сприйняття, можливо, було б інакше.

- На Вашу думку, «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» зможе конкурувати з голівудськими фільмами?

- Подивимось. Його відібрали від України на «Оскар» в номінацію «Фільми іноземною мовою». Що там вирішать, не знаю. У них своя кухня.

- А яких нагород фільм удостоївся в Україні?

- Він одержав нагороду на III Київському міжнародному фестивалі. Це приз глядацьких симпатій. Також на Міжнародному кінофорумі в Омську (РФ) -«Золотого витязя» в номінації «Художнє кіно», нещодавно нагороджений Гільдією кінознавців та кінокритиків Росії на міжнародному фестивалі «Кіношок». Такі-от офіційні нагороди. Є запрошення на інші фестивалі.

- Пане Михайле, на Вашу думку, сьогодні українське кіно існує? Чи є в нього майбутнє?

- Я в цьому переконаний. Нині працюю в інституті (Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого. - Авт.). Бачу на інших курсах у своїх колег майбутніх талановитих режисерів. Крім того, я 16 років займаюся кінофестивалем «Відкрита ніч». Це невеликий фестиваль, але виключно українського кіно. Одна ніч - один фестиваль. Через нього пройшла величезна кількість різних фільмів. Ми зібрали серйозну колекцію, яку не соромно показувати людям.

- Чого в такому разі бракує вітчизняному кіно?

- Звичайно, не вистачає фінансування. Але у першу чергу - законів, які захистили б наш ринок. А ще людям в кінотеатр важко потрапити: для одних ціна на квитки «кусається», іншим далеко добиратися, а в глибинці мережа кінотеатрів взагалі зруйнована. Є й багато інших причин. Але найважливіше - треба робити кіно, відкрите для глядача. У нас було багато «герметичних» і депресивних картин. Та настав час запропонувати людям такі фільми, щоби перед кінотеатрами утворювалися черги. Вітчизняне кіно врятує перш за все глядацька любов. Якщо вона буде, то за нею підтягнуться комерсанти (гроші), а слідом за грішми - і все решта.

Фото з особистого архіву Михайла Іллєнка.

 

Розмовляв Ярослав КАРПЕЦЬ
СІЛЬСЬКІ ВІСТІ