* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

„Владика Андрей” — новий вимір українського кіно

10:18 30.08.2008

„Владика Андрей” — новий вимір українського кіно

Нещодавно один юнак з Польщі після перегляду фільму „Катинь” написав мені, що ця картина дозволила йому ґрунтовно зрозуміти час, про який вона розповідає. Він у ній побачив більше, ніж хотів показати режисер. І це визнання змусило мене ще раз повернутися думками до фільму київської прес-конференції Анджея Вайди та до слів українського громадського діяча і письменника Богдана Гориня, які він сказав після перегляду фільму. Роблячи паралелі між проблемами піднятими у фільмі А. Вайди та історією України 20 сторіччя, Б. Горинь наголосив, що Україні нині конче потрібні фільми подібні до „Катиня”.

Незважаючи на безліч проблем, які мусить долати українська кіноіндустрія, в Україні є фільми, які стоять в одному ряду з фільмом „Катинь”. У цьому я переконався, побувавши на прем’єрі фільму „Владика Андрей” режисера Олеся Янчука, у доробку якого такі широко відомі картини як „Голод -33” за мотивами повісті Василя Барки „Жовтий князь” (фільм представлявся на багатьох міжнародних кінофестивалях Північної Америки й Європи), „Нескорений” про легендарного командира УПА та ряд інших фільмів.

Олесь Янчук належить до середнього покоління кіномитців. Йому нині 52 роки. У 1979 — 1984 роках він вивчав кінорежисуру у Київському державному інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Декілька років працював асистентом режисера на київській кіностудії ім. О. Довженка. У самостійне творче плавання пішов у 1991 році, приступивши до праці над своїм першим повнометражним художнім фільмом „Голод -33”. На Першому Всеукраїнському кінофестивалі цей фільм отримав Головний Приз та кілька дипломів. А режисер засвідчив, що є яскравою особистістю української культури. В 2008 році він створив картину, якою повинна пишатися Україна, яку можна ставити в один ряд з фільмом „Катинь” легендарного Вайди. А точніше під керівництвом О. Янчука фільм створила група унікальних людей. Безперечно, що без Михайла Шаєвича, який разом з Олесем Янчуком є співавтором сценарію, без операторського хисту та досвіду Віталія Зимовця, Олега Горобця та Василя Чаплигіна, без консультацій Оксани Гайової з львівського архіву, і врешті-решт без глибокого перевтілення артиста Сергія Романюка у постать митрополита Андрея Шептицького, фільм був би зовсім іншим. Можливо, що й не тримав би у напруженні глядача більше двох годин.

Звичайно, що в газетній статті не можливо назвати усіх причетних до створення фільму осіб. Назву лише структури, завдяки яким „Владика Андрей” міг появитися. Це міністерство культури і туризму України, державна служба кінематографії, національна кіностудія ім. О. Довженка, студія „Олесь” та Український Конгресовий комітет Америки.

І хоч головним персонажем фільму є митрополит Андрей Шептицький, проте це не є біографічний фільм, а художній портрет великої людини, художнє осмислення системи цінностей, за якими жив та які проповідував митрополит. Це також ілюстрація, часу у якому цій постаті довелося жити.

У фільмі не показано ряду яскравих сторінок життя митрополита, таких як його підтримка мистецтва, меценатство, мобілізація суспільства на допомогу засудженій на голодомор УРСР, однак і без них перед глядачем постає постать великого пастиря, мислителя і гуманіста, турботливого батька бездержавної нації.

Режисер сказав, що у цьому немає ніякого упущення, чи трактування різних сторінок життя митрополита як менш або більш важливі. Це всього лише пов’язане з часом. Якщо згодом визріє ситуація, що можна буде зробити багатосерійний фільм для телебачення, то без сумніву ті сторінки діяльності митрополита увійдуть до фільму. У первісному варіанті фільм був тривалістю 160 хвилини. І у такій версії він був представлений на прем’єрі у Полтаві на фестивалі „Мазапа-фест”. Згодом повна версія фільму була презентована у Львові й Івано-Франківську, де в основному проводилися зйомки. Фільм знімався також у Ватикані, у Відні, у Крехівсьому та Унівському монастирях. Епізоди із заслання митрополита до РФ знімалися у Чернігові. А концтабір, у якому загинув брат митрополита, монах-студит, у минулому, світському житті відомий політик, депутат Галицького сойму та парламенту Австро-Угорщини, блаженний Климентій Шептицький, знімався у Золочеві. „Ми не наважилися їхати на зйомку того фільму до Росії”, — каже режисер.

Прокатники вимагали від нього відрізати цілу годину картини. Не без болю серця Олесь Янчук фільм скоротив до 125 хвилин. 30 копій фільму „Владика Андрей” 4 вересня починає ходу Україною — від Львова починаючи, Луганськом закінчуючи.

Звичайно, що для тих, хто звик ходити у кіно, щоб вбити час, а при нагоді полускати зерняток і посміятися, фільм „Владика Андрей” буде важким, бо він привертає увагу до таких понять як совість, честь, патріотизм та усвідомлення призначення людини. Режисер вірить, що для більшості суспільства буде не просто цікавим, а й потрібним, бо у гонитві за матеріальними благами змушує замислюватися про сенс життя.

Коли молодий граф Роман Шептицький відкинувши перспективу блискучої світської чи військової кар’єри і, ступивши до василіанської обителі, обрав шлях служіння Богу і людям, то навіть його найближчим важко було зрозуміти цей вибір. Він відповідав: „Бо народ мій, якого я частка, потребує допомоги”. Як відбулося усвідомлення часткою, якого народу якого він є?

За словами режисера, хоч фільм і є художній, проте усі його епізоди базуються на джерельних фактах. У юності під час молитви він відчув на собі дивний доторк. А згодом часто вдивлявся у портрети своїх знаменитих предків, серед яких були видатні релігійні діячі, полководці, дипломати і політики. Одного вечора вдивляючись у портрет великого оборонця українства, київського митрополита Атанасія Шептицького (фільмі через технічний недогляд це ім’я звучить Анастасій) почув він голос: „пам’ятай, що ти позичений”. І голос цей усе подальше життя супроводжував митрополита. Юний Романи постійно відчував втому від світського життя, часто йому докоряли, що він якийсь дивний.

„Наголосом на той епізод я хочу нагадати людям, що ми не випадково приходимо на світ, що усі ми на землі є лиш позичені”, — сказав режисер.

У фільмі є багато паралелей з нинішнім днем. Яскраво показано як митрополит за кожних обставини, незважаючи навіть на загрозу життя, йде до свої пастви, несучи їй смолоскип віри. Він не кориться ані царським, ані сталінським, ані гітлерівським сатрапам. У картині показано також, як глибоко неприйнятним для російської церкви була єдність східних церков, яку обстоював митрополит. Він розумів, що сполука церков — це сполука людей, це своєрідний розчин, який робить націю монолітом. І за своє прагнення єдності він згодом заплатив здоров’ям. Його хвороба ніг була зумовлена простудою на російських „курортах”, у яких він під час першої світової війни опинився з наказу генерала Брусілова. І цей факт змушує вдумливого глядача шукати відповіді на кардинальне запитання (правда воно у фільмі не звучить), де є границя між справжньою та декларативною вірою. Відомо, що і генерал Брусілов (фактичний правитель окупованої царськими військами Галичини), і його сестра, яка згодом була закатована на Соловках, були релігійними людьми. То чому ж тоді генерал як християнин виносить митрополитові вирок? Дуже промовистим є повчання митрополита Андрея одним з російських ієрархів. Коли йому не вистачає аргументів у дискусії з митрополитом, то він виразно дає зрозуміти, що церковна влада вдасться до послуг світської влади і все одно перерве започатковані митрополитом його об’єднавчі дії.

На прикладі з розмови митрополита з агентом НКВД (завербованим під впливом тортур) показано, що любов’ю можна досягнути значно більше ніж, гнівом.

У фільмі „Владика Андрей” практично немає сюжету, у якій не було б глибокої метафори. Однак не стану на всіх з них зупинятися. Хочу лише наголосити, що творці фільму кажуть, що показавши духовний світ митрополита Андрея вони надіються, хоч трошки вплинути на нинішній світ, хоч трошки зробити його кращим.

Наскільки це вдасться зробити? Нині важко відповісти. З одного боку, після перших допрем’єрних показів цього фільму, як і у випадку з фільмом „Катинь” люди вставали і дякували його тривалими оплесками. З другого боку, чимала частина українського суспільства має уявлена про митрополита Шептицького, як і про тогочасний період української історії, з пропагандистської літератури радянської доби.

Проте не вони становлять небезпеку історичній кінокартині „Владика Андрей”, а сили, які заробляють величезні гроші на прокаті закордонних фільмів, що пропагують насилля та аморальність. І це вони замовляють різноманітні перевірки державної служби кінематографії, насилаючи на неї не лише податкові служби, а контррозвідку, сказала голова державної служби кінематографії Ганна Чміль. За її словами, коли на українському кіноринку стануть регулярного з’являтимуться фільми такого плану як „Владика Андрей”, то значно звузиться простір для фільмів, якими нині насичений український простір, і які годують чимале коло ділків.

Олесь Янучук попри всі небезпеки з вірою дивиться у майбутнє як фільму „Владика Андрей”, так і українського кіно загалом . За його словами, восени очікується поява цього фільму на DVD дисках з титрами іншими мовами. Оскільки фільм вже був презентований на кінофестивалі у Каннах (правда поза конкурсом), то існує англійська версія фільму. Планується ще зробити титри польською, німецькою та російською мовами.

Мирослав Левицький