Війна.

Холод.

Хуйло.

Національна філармонія у княжому Київі на чолі з чудовим орґанізатором і прекрасним композером Михайлом Шведом тримає український музичний фронт.

40 симфонія Моцарта, при усій повазі, се ритуальна попса, майстерно виконанна Київською камератою під орудою чудової дириґентки Наталії Пономарчук.

А далі на кін вийшла неповторна а неперевершена скрипалька Богдана Півненко (у свій день народження ) оповіла історію однієї есемес у рік довжиною і виконала з Камератою КОНЦЕРТ ДЛЯ СКРИПКИ З ОРКЕСТРОЮ Олександера Родіна 2021 року.

Неймовірна музика: напружена, спресована, передгрозова.

І разом з тим радісна, бо приносить слухачеві естетичну насолоду.

Соло скрипки пронизує променем сонця напругу і приводить концерт до фіналу як надія на повноту сонця наприкінці тунелю.

Світова клясика подекуди слугує україноненависникам МОЖЛИВІСТЮ УНИКАТИ УКРАЇНСЬКОЇ МУЗИКИ.

Се, звичайно, не стосується ні філармонії (саме при директораті Михайла Шведа українська музика хлинула у зали філармонії), ні тим більше КИЇВСЬКОЇ КАМЕРАТИ, яка з першого дня свого існування  виконує а популяризує сучасну українську музику.

Наталія Пономарчук гідно продовжкє справу свого попередника при дириґентському пульті Валерія Матюхіна.

Якщо при виконанні Моцарта її манера дириґувати виглядала дещо ґротескно, то при виконанні концерту Родіна вона була у своїй звичній стихії.

Браво, філармоніє, браво Камерато, браво Богдано, браво Олександере.

За великим рахунком, се був не Моцарт+ а Родін+.

По завершенні його концерту заля у єдиному пориві аплодувала наустоячки.

А се, погодьтеся, найбільше для композера визнання.

Так тримати.

Слава Нації.