Проплакала пів концерту, треба ж таке.

Слухала музику Бориса Лятошинського у виконанні NotaBene Chamber Group, і щось як накрило.

Не лише від музики, хоча вона прекрасна.

Від усього.

Неопалювана філармонія, в якій люди сиділи в зимових пальто і навіть рукавичках. Дві сирени, що намагалися зруйнувати концерт, але ніхто не пішов.

І повно людей, які, попри все-е-е, прийшли слухати музику… Так мені стало нас усіх шкода ) І, водночас, я відчула стільки вдячності до людей поруч, до людей в Києві взагалі.

Їду додому тиха і прозора якась.

Давно зі мною такого не робила музика.

Ірина ЦІЛИК,

поетка а фільмарка.

поцуплено з соцмереж.

Мене звати Максим і 16 січня я побував на урочистому заході на честь українського композитора Бориса Миколайовича Лятошинського. 

Захід проходив у вишуканій київській філармонії де навіть бомбосховище з роялем та кришталевими  люстрами, але зараз не про це. 

Цей захід відбувся у фойє на першому поверсі, зібрались культурологи, музиканти, поліґлоти і говорили про насущні теми для української культури.

 Я хочу заакцентувати свою увагу на другій половині заходу, а саме на тому, як професійні музиканти грали композиції Бориса Миколайовича, виконання творів просто неймовірне. 

Ця гра музикантів  --це майстерне та уважне слідкування за динамікою твору, твір наче дихає та пульсує, в моментах де в композиції зустрічається піанісимо, музиканти грають так обережно та тихо що аж чутно як подушечки пальців стукають об дерев'яний гриф. 

Цей виступ -- це не просто механічне, віртуозне виконання, по міміці артистів було видно що вони проживають цю музику кожною фіброю своєї душі так наче це вони писали цей твір. 

Чудова атмосфера, гарне виконання музикантів, важливі теми розмов та прекрасне приміщення. 

Дякую  --  було дуже класно .

Максим ДОМАШЕНКО,

м. Канів

на світлині: Борис Лятошинський і Максим Домашенко.