Українська музика ув умовах численних окупацій а бездержавности  ніколи не була у пошані ув усіх окупаційних режимів.

Чому?

Бо вони – за легендою – несли нам – дикунам – культуру а цивілізацію. Нам – нащадкам трипільців, сарматів, кімерійців, скитів, київців, козаків – вони (румуни, мадяри, німці, московити, большевицькі шмоки) – несли цивілізацію.

Деколонізація вулиць а пам'яток  -- се добре. Але варто деколонізувати наш культурний простір од скверни меншовартости. І починати треба з ухвалення конституційного закону про культурну спадщину, зі створення міністерства культурної спадщини а туризму, з викорінення упень усього московитського а совкодрочерного.

Корінної реформи мають зазнати Київська філармонія (де, до слова, прес-службу очолює гіркознана нами Ольга Стельмашевська, яка люто ненавидить мистецьких  журналістів і щиро уважає, же якщо ванА їм надала дозвіл почути чи переглянути і вони ще не приведи Господи, отримали од сього естетичне задоволення, то се страшний а смертний гріх ), київська консерваторія імєнно Чайковського, київська опера.

Анастасію Козяр упереше почув кілька років тому – приємно уразила її манера виконання, вольовий характер і безмежна любов до української музики.

І ось маєме справжній подарунок од неї – авторський концерт у залі Київської організації НСКУ.

Зала невелика, але затишна.

Відчув присутність душ великих піаністок -- Ванди Ландовської (яка написла неперевершений твір про відсутність прогресу у мистецтві музики)  а Етели Чуприк, яка неймовірно артистично, з гумором, самоіронією, чуйністю а ґречністю виконувала українську а світову фортепіянну музику.

Вони були стривожені. Як і я. Одна справа, грати у малому залі консерви, а инша – на авторському концерті на Чикаленка.

Анастасія протягом концерту виголосила потужний текст вишуканою а штивною українською мовою про композиторів а їхні твори. Якщо вона посприяє нам, то ми дещо перегодом доточимо го до нашого скромного відгуку.

Концерт розпочали твори Миколи Колесси, Нестора Нижанківського а Станіслава Людкевича.

Од сторічної давности Львова піяністка перейшла до сучасности.

АСТЕРОЇДИ Віталія Вишинського та  СПОВІДЬ МИСТЦЯ Олега Безбородька розпочали сей бенкет української модерної музики.

Далі прозвучали АҐНЕС ДЕЙ Максима Шалиґіна, РОЗА ДЕ БАРСЕЛОНА Евгена Оркина а ПОСТЛЮДІЮМ Богдана Сеґіна.

ШТЮК Богдани Фроляк став золотою серединою концерту. Експресія, виразність, предметність а пристрастність сього твору важко переоцінити.

ВІДЗВУКИ Михайла Шведа – достатньо тонка, нюансована, нетутейша музика тонів а півтонів, яку можна уловити а утримати у душі тільки чутливим серцем.

19 благородно сентиментальних фраґментів представив сам автор – Золтан Алмаші. Піяністка підіграла автору – і зіграла і музику, і свою іронічно-самоіронічну (відповідно до музики) ролю. Респект обом.

І вивершив торжество ВЕРТИКАЛІС Любави Сидоренко.

Анастасія Козяр подякувала присутній на концерті майстрині-научительці Олександрі Зайцевій, і нам полишається тільки ґрешно приєднатися до сих доречних а цілком заслужених подяк.

Потім була веревечка бажаючих подякувати а привітати.

Анастасія Козяр ховала своє зніяковіння а радість од повноти творчої самореалізації ув оберемок букетів, де найпахучішими а найбілшими були півонії, а на її лівому  плечі раділа поважна душа Ванди Ландовської, а на її правому плечі – пускала бісики весела а радісна душа Етели Чуприк.

ДЯКУЮ.

І ще одна річ мені прийшла до голови, коли ішов по вулиці Чикаленка до громадського самохода: У Київі існують кілька паралельних мистецьких середовищ – фільмарі, літерати, композери, малярі, театрали – і вони не перетинаються. Се мені настільки дивно, же я не тямлю, як сей подивунок висловити, адже    мистець 21 сторіччя – се синтез мистецьких досвідів, переплетіння а витвір нової якости художнього буття. Хіба ні?