Не секрет, що українська музика – від Веделя-Бортнянського-Березовського до наймолодших сучасних композиторів Козаренка-Кривопуста- Алмаші -- не частий гість у концертних програмах українських філармоній. Причини цього – відсутність зваженої музичної політики міністерства культури. Українська музика ще з імперських часів та з часів більшовицької окупації (що одне і те ж по суті) була сиротою у своєму домі. Це щось таке не зовсім обов’язкове, подекуди офіціозна вимушене, принагідне, третьорядне після великої світової та трошки меншої російської музики.

  Неспроста представник інформаційного агентства НАЦІЯ поставив на передсезонній прес-конференції керівництва Національної філармонії  поставив резонне запитання: чому у програмі на 2018 року відсутня творча спадщина Федора Якименкаhttp:(litforum.com.ua/index.php?r=25&a=7167), якою успішно займається чудовий український піаніст Павло Лисий (http://litforum.com.ua/index.php?r=77&a=7095). Посутньої відповіді ми не почули і навіть після наданої менеджменту  філармонії повної інформації про програму Якименка і піаніста ніяких кроків здійснено не було.

Дуже позитивним фактором уважаємо створення окремого підрозділу, що займається менеджментом: з’явилась модерна рекламно-афішна продукція, задіяно соціяльні мережі. Але цього, очевидно, замало. Треба подумати про модернізацію у бік гуманізації співробітників у залі, які безпосередньо контактують з глядачем та ведучих концертів. Це є складовою культури обслуговування – глядачеві має стати сталою приємністю відвідувати філармонію, бачити красивих і приємних у спілкуванні людей, обов’язково державномовних. Це ж стосується і ведучих. Більше теплоти в голосі, більше інформації про музикантів, твори, композиторів, обставини виконання, виконавців.

Дуже важливим фактором залучення до зали глядачів є лояльне ставлення до музичних рецензентів, журналістів, студентства. Кожен позитивний або конструктивно-критичний  матеріал  про концерт – це плюс для справи популяризації української музики. Але коли представники відділу КОЛОННИЙ ЗАЛ ІМЕНІ ЛИСЕНКА на аґрєсівном руцком язикє посилають журналіста чи критика в касу за білєтом – це зневага до професії, яка не приносить нічого позитивного ні філармонії, ні українській музиці.

Так само варто переглянути цінову політику: якщо є небезпека напівпорожнього залу – варто вдаватись до політики вхідного квитка – відносно дешевого, доступного для небагатого глядача – пенсіонера, студента, школяра, бюджетника тощо.

Тепер про концерт 1 лютого у колонному залі імени Лисенка Національної філармонії України.

Судячи з програмки  диригента Володимира ШЕйка висувають на Шевченківську премію (у залі були присутні голова Шевченківського комітету Юрій Щербак і член цього комітету  Сергій Тримбач). На жаль, про це ведучий нічого не повів публіці. А варто було б. І якщо це концерт претендента на здобуття премії – чому він не став загальнодоступним для глядача?

Ведучий Дмитро ХОРКІН показав високий клас умілого ведення концерту, американську посмішку, уміння зацікавити глядача довкола музичною інформацією.

Далі заслужений академічний симфонічний оркестр українського радіо під орудою народного артиста України Володимира ШЕЙКА  виконав три знакові твори.

Першим прозвучав Концерт №2 для скрипки з оркестром Євгена СТАНКОВИЧА – солістка Мирослава КОТОРОВИЧ. Рваний ритм гуцульського танцю, що пробивається через сучасні шуми і виклики українського міста – дуже вартісні і знакові для музичного сьогодення. Присутність композитора увиразнила і уяскравила виконання його твору.

Другим прозвучав концерт №2 для віолончелі з оркестром Мирослава СКОРИКА – соліст Олександер ПІРІЄВ. Характерна для цього композитора музична стихія, не позбавлена ґротеску та самоіронії  припала до смаку глядачам-слухачам.

Третім твором, що його було виконано цього вечора – стала Симфонія №9 (З НОВОГО СВІТУ) мі мінор, тв..95 чеського композитора Антоніна ДВОРЖАКА. Гарна річ (особливо лейтмотивна перша частина), вправно виконана, проте після потужної української модерної музики Станковича і Скорика виглядала дещо легкуватою і старомодною. Але це справа оркестру та диригента, що і коли виконувати.

Насамкінець побажання українським філармоніям – давайте побільше української музики у своїх програмах, вписуйте їх у контекст світової музики.  Тоді і глядач прийде, і слухач буде втішений.

Василь ВЕЛИМЧИЙ

Інформаційне агентство НАЦІЯ щиро дякує Олесі НАЙДЮК та Олександрові РОЖКУ за сприяння у можливості побувати на концерті.