Ярослав Олійник – молодий український композитор, що сам виконує свої твори. Хоча його твори мають англійські назви, а сам він, здається, принципово російськомовний, все ж його музика напрочуд українська, при чому українська внутрішньо – світла і радісна. Подекуди навіть не тямиш одразу, чи це фортепіано, чи бандура, чи цимбали.

З того, що маємо у загальному доступі, поминемо транскрипцію Селін Діон  з Титаніка і Бруно Марса, а розглянемо оригінальні твори Ярослава.

Добрий ранок. Розпочинається традиційно з пробудження – доволі гармонійно. А далі – ранок тинейджера, що буремно провів ніч напередодні. Хаос, пошуки, сніданок, телефонні дзвінки, пошуки вчорашніх постів в інстаґрамі і фейсі. Дуже яскраво і точно.

Дух землі. Спокійна, п’янка, вартісна музика. Автор намагається передати звуки і запахи землі. Весна, що переходить в літо. Буяння трав, співи а політ птахів, жебоніння води, і гармонія душі з цим усім. Ярослав ніби ставить знак рівности поміж духом землі і духом людини – вони зливаються в одно.

Осіння елегія. Людина виходить в осінь. Озирається довкруж. А потім сідає в автівку і їде проз дощ, вітер, сонце, опадаюче листя, павутину в польоті. Думає про смерть? Можливо. Але це напрочуд світлі роздуми.

Гірська річка. Кожда річка починається з першої краплі. Для мене дивним видивом-відкриттям був початок при Говерлі річки Прут – річки мого дитинства. Ярослав майстерно передає народження річки. Крапля. Ще крапля. Далі несміливий потік. А потім уже сміливий. А потім уже стрімкий. Каміння, шутер, бутуки, листя, гілки, риби і раки – все це там є. річка встигає не тільки бігти, не тільки минати мости, а й відбивати в собі небо, гори, дерева на берегах – обаполи. Душа людини як струмок розчиняється в цій ріці.

Проблема вибору. Кожда людина стоїть перед вибором – кожний день, усе своє життя. І дякує Богові за цей коштовний а величний дарунок. Ліричний герой цієї композиції теж стоїть перед вибором. Ким бути, кого представляти, для кого творити життя і музику? Початкова розгубленість поглинається потужним українським струменем музики. Далі – більше – майже танцювальний нестримний ритм, що поглинає слухача і несе його в українську стихію.

Вельми вдячний Ярославові ОЛІЙНИКУ за чудові композиції, що є промовистими і вартісними для мислячого слухача.

Сподіваюсь, що недалеко той час, коли ми почуємо його концерти для фортепіано з оркестром. Усі можливості і передумови для цього у нього є.

Василь ВЕЛИМЧИЙ.