Є музиканти, котрi з перших хвилин виступу вмiють полонити серця особливою, емоцiйно насиченою манерою гри, глибиною розкриття авторського задуму, що в поєднаннi з дивовижною якiстю звуку та блискучою технiкою справляють незабутнє враження. До їх числа, безсумнiвно, належить i 39–рiчний український пiанiст Дмитро Суховiєнко. Його чудову гру вперше довелося почути восени 1994 року, коли Дмитро був ще студентом п’ятого курсу НМАУ iменi Чайковського, i вiдтодi я не пропускав жодної можливостi послухати його виступи. Нещодавно в Колонному залi iменi Миколи Лисенка Нацiональної фiлармонiї України з великим успiхом пройшов сольний концерт Дмитра Суховiєнка. До програми концерту, присвяченого 200–рiччю з дня народження Ференца Лiста, ввiйшли соната сi мiнор та 12 етюдiв трансцендентного виконавства. Ще нiхто нiколи в Українi не виступав iз такою неймовiрно складною в технiчному планi сольною програмою.

— У нас склалося дещо поверхневе уявлення про музику Лiста як технiчно складну, що поступається дещо глибиною творам Фридерика Шопена i Роберта Шумана, проте ваш концерт довiв усiм, що це не так. Як це вам удалося?

— Це досить поширене помилкове ставлення до творчості Ференца Лiста. До речi, вiн був першим пiанiстом, який почав грати сольнi програми, що складалися з власних творiв. А його твори вимагають вiд виконавця i великих фiзичних сил, проте в них є дивовижна глибина,i лiричнiсть, i мелодiйнiсть. Лiст був неординарною особистiстю, яскравою i харизматичною. Наприкiнцi життя вирiшив стати священиком i жив певний час у монастирi. В Українi вiн виступав у Києвi, Одесi, Житомирi, Немировi, Єлисаветградi (нинi Кiровоград), саме тут завершив свою концертну дiяльнiсть i зустрiв глибоке кохання.

Що стосується iнтерпретацiї музики Ференца Лiста, то я намагався виходити з авторського задуму й уважно аналiзував ноти, а потiм прагнув донести це слухачам, не копiюючи нiкого з вiдомих пiанiстiв.

— Вiдомо, що Фридерик Шопен перед кожним концертом упродовж двох тижнiв зачинявся i грав музику Баха. Як ви готуєтеся до концерту?

— Усе залежить вiд того, що саме я гратиму — вiдомi твори, якi ранiше виконував, чи нi. У кожному випадку це вiдбувається по–рiзному.

— Ви брали уроки в майстер–класах вiдомих музикантiв. Хто з них найбiльше вплинув на вас?

— Так, менi пощастило в цьому, серед них були такi вiдомi особистостi, як Дмитро Башкiров, Поль Бадура–Шкода, Баррi Дуглас, Фiлiп Ентрамо. А ще брав приватнi уроки у колишнього учня Микити Магалова — Олексiя Головiна. У кожного з них я отримав цiннi знання, проте як музикант–пiанiст сформувався завдяки своєму викладачу в НМАУ iменi Чайковського i в Київськiй середнiй спецiалiзованiй музичнiй школi iменi Лисенка — професору Всеволоду Михайловичу Воробйову. Вiн був видатним педагогом, iнтелiгентною людиною i неординарною особистiстю. Кожного разу, коли приїжджав до Києва вже пiсля закiнчення НМАУ, займався у нього. На жаль, минулого року вiн пiшов iз життя.

— Тепер не пошкодуєте, що у 1995 роцi поїхали вчитися за кордон?

— Звичайно, нi, адже отримав запрошення для навчання в Музичнiй академiї Ієгудi Менухiна. Там мав можливiсть познайомитися з сучасними тенденцiями у виконавськiй майстерностi, грав з оркестром, яким диригував сам Ієгудi Менухiн. А остаточно сформувався як музикант пiд час навчання в консерваторiї мiста Невшатель (Швейцарiя), де займався у класi професора Пола Коукера. Саме там розпочалася моя активна концертна дiяльнiсть, з’явилися шанувальники, якi спецiально приїжджали на мої концерти з рiзних країн. Зрозумiло, розпочати кар’єру пiанiста–виконавця за кордоном нелегко. Проте там працю музиканта поцiновують набагато краще, нiж в Українi, а ще iснує розвинена система менеджменту музикантiв, є чимало iмпресарiо, агентiв, якi займаються органiзацiєю концертiв. Тобто там цiлком можна заробляти на життя як концертуючий пiанiст, а в Українi це й нинi практично неможливо. Я хотiв би частiше грати в Києвi, цiкаво було б виступати i в iнших фiлармонiйних залах України. Проте в мене обмаль часу, щоб спецiально займатися органiзацiєю гастролей на Батькiвщинi, а тут за 16 років так i не з’явилася органiзацiя, яка б цим займалася.

— У яких вiдомих залах вам довелося виступати?

— Із 2005 року я маю статус Bosendorfer artist, який дав можливiсть успiшно дебютувати в одному з найпрестижнiших концертних залiв свiту — MusiKverein у Вiднi. У 2009 роцi грав у залi Європейського парламенту i найзнаменитiшому залi Бельгiї — Бозар. А ще виступав у вiдомому Концертгебау в Амстердамi, у вiдомих залах Женеви i Монтре. До речi, за акустикою Колонний зал Нацiональної фiлармонiї України не поступається кращим концертним примiщенням Європи. У 1996 роцi я був першим пiанiстом, який грав у ньому пiсля рекон­струкцiї. Це дивно, але тодi акустика була трохи iншою, а перед останнім моїм концертом, ще пiд час репетицiй, вiдчув, що вона дещо змiнилася, стала бiльш наповненою i глибшою. Не знаю, чим це пояснити, але це дiйсно так.

— Ваше творче кредо?

— Вiрити в краще. Попри всi випробування, я впевнений, що краса врятує свiт, а в нас розпочнеться духовне вiдродження, iнакше i бути не може. Наша країна має давню iсторiю, вiковi традицiї, якi необхiдно примножувати i бережно передавати у спадок наступним поколiнням. Ну, а класичну музику необхiдно активнiше популяризувати i пропагувати, пiдтримувати музичнi школи i середнi спецiальнi музичнi заклади, консерваторiї. Тодi й бiльше молодi до неї буде долучатися.