* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

ГУБАРЕНКО У МОСКВІ

07:10 23.03.2011

ГУБАРЕНКО У МОСКВІ

У Московській Новій опері ім. Колобова відбулися прем’єрні спектаклі триптиха під загальною назвою «Голос жінки». До нього увійшли три моноопери, в основу яких покладені відомі літературні твори. «Ніжність» В. Губаренка написана за новелою Анрі Барбюса, «Лист незнайомки» — за однойменним твором Стефана Цвейга, в «Чеканні» М. Таривердієва озвучена поема Роберта Рождественського.

Різні за задумом і стилістикою, всі три моноспектаклі присвячені жіночій долі. У двох перших випадках ця доля трагічна. Героїні в них ідуть із життя і підводять його підсумок, пов’язаний з безмірністю і всеосяжністю їхнього «величезного, безумного» кохання. На відміну від цих сюжетів, більш демократичне за музичною мовою «Чекання» М. Таривердієва — Р. Рождественського забарвлене переважно світлою ліричною тональністю. Драматургія всього спектаклю розгортається шляхом від експресії та драматичного згущування емоцій до виразно оптимістичного фіналу. На його щасливому кінці наголошується також у завершальній мізансцені. Чоловік, до якого прийшла на побачення героїня М. Таривердієва і в очікуванні якого встигла багато відчути й осмислити, нарешті, з’являється «під завісу», що викликає явну розрядку й у глядацькій залі. Адже глядачам довелося співпереживати двом таким складним катастрофічним історіям, що на третій раз захотілося повірити в реальність простого жіночого щастя й у те, що Вона завжди готова чекати, хоч би якими нелегкими були тривожні й тяжкі довгі хвилини чекання.

У цьому спектаклі іншої розв’язки й не могло бути. Адже замислювали і реалізували його дві молоді енергійні жінки — двадцятичотирирічна Алла Чепінога, для якої це був режисерський дебют, і художниця Любов Шепета, старша за неї всього на два роки. Молоді також усі виконавці головних партій. На перших прем’єрних виставах з успіхом виступили два різних виконавчих склади. Готовий і третій, що свідчить про те, наскільки в театрі сильна трупа. Адже освоїти сучасну музичну мову, створити образ героїні моноспектаклю — означає безперервно тримати на собі увагу і напругу публіки протягом 35—40 хвилин. А якщо при цьому зважити на те, що за задумом постановників оркестр розташований за прозорою стіною на задньому плані сцени, диригент перебуває за спиною виконавців, а самі вони залишаються в безпосередній близькості до глядачів, завдання набагато ускладнюється. До того ж у «Листі незнайомки» відеокамера показує в різних ракурсах на великому екрані збоку основного майданчика обличчя, руки, постать героїні. Вдало використовується екран й у двох інших частинах триптиха. Особливо це стосується «Ніжності». Її режисерське прочитання, вирізняється самостійним осмисленням авторської концепції і, на мій погляд, пов’язане з найбільш вдалими знахідками.

Моноопера Віталія Губаренка «Ніжність» («Листи кохання») за сорок років, які пройшли з моменту її першого виконання в Колонному залі ім. М. Лисенка Національної філармонії України, неодноразово звучала в багатьох виконавських версіях як в концертному варіанті, так і в сценічних постановках. Лише за життя композитора вона виконувалася понад п’ятдесят разів і була поставлена на сцені в Києві, Пермі, Москві, Одесі, Харкові, Ленінграді, Дніпропетровську. Фірмою «Мелодія» були зроблені два записи твору на пластинки, одна з Валентиною Соколик, диригентом Стефаном Турчаком і Державним оркестром України, інша — з Галиною Писаренко, диригентом Володимиром Кожухарем і Оркестром Большого театру. Після смерті композитора, починаючи з 2000 року, з’явилися нові спектаклі в Національній опері України, на сцені Національної філармонії, в оперних театрах у Харкові, Дніпропетровську, Пермі. У вересні цього року свій оригінальний сценічний варіант запропонувала молодий український режисер Лариса Ліванова і показала спектакль у залах Музею Михайла Булгакова на Андріївському узвозі.

Постановниками пропонувалися різні рішення і різні доповнення до авторського задуму. Так, у пермському варіанті режисера Леоніда Куколева з’явився другий герой, адресат листів героїні Луї. Розділені просторово, вони існували в різних вимірах, але він реагував на кожен її лист, при цьому його реакції і поведінка, як і він сам, змінювалися з часом, досягнувши кульмінації і катарсису при одержанні останнього листа. Такий же безсловесний персонаж згодом по-своєму використовувався постановниками спектаклів в Одесі, Харкові, Дніпропетровську, а в спектаклях на сцені Національної філармонії та в Музеї Михайла Булгакова режисери Ірина Нестеренко і Лариса Ліванова ризикнули доручити Луї підібраний спеціально розмовний текст. До того ж у постановці Лариси Ліванової перед фіналом з’явився новий музичний епізод: у виконанні Луї прозвучала елегія Валентина Сильвестрова на текст Ірини Губаренко «Я вимолю тебе в усіх розлук».

Алла Чепінога обійшлася без подібних кардинальних доповнень, слідуючи ідеї моноспектаклю. Втім, і вона запропонувала свої цікаві новації. Вони були пов’язані з роздвоєнням героїні, виправданим тим, що між датами перших двох написаних нею листів і двох останніх нібито проходить багато часу, — одинадцять, а потім двадцять років. Придумуючи собі біографію життя в розлуці з коханим, вона в думках проживає цей час і відчуває, що змінилася і зовні, і внутрішньо, хоча місце дії — дах багатоповерхового будинку сучасного міста, і весільна сукня, в яку вона одягнена, не змінюються. Немовби прожиті жінкою разом із коханим двадцять років залишають новий трагічний відбиток на її переживаннях і зміцнюють рішення піти з життя. А образ її ніби роздвоюється в її власному сприйнятті та сприйматиметься під час одержання її листів їхнім адресатом.

Вдалим виявилося сценографічне вирішення триптиха. Його загальна конструкція залишається незмінною, але в кожній новелі міняється колірний акцент і з’являються свої деталі. Це дах будинку в «Ніжності», лікарняне ліжко на першому плані в «Листі незнайомки», лавка в парку і телефонна будка в «Чеканні». У «Ніжності» в другому листі уздовж рампи утворюється ціла купа зім’ятого паперу, як оберемок не відісланих і ненаписаних листів. Водночас фрагменти рукописного тексту листів, написаних нервовим почерком, із розмитими сльозами літерами з’являються збоку на екрані, виділяючи окремі репліки у вокальній партії.

Успіху спектаклю значною мірою сприяла вдумлива робота з виконавцями, дієва участь оркестру як важливої складової цілого, досягнуті диригентом Валерієм Крицковим. У монооперах Губаренка і Спадавекіа оркестр грає самостійну роль та виступає постійним партнером солістів, доказуючи, домальовуючи, виявляючи приховані нюанси озвученого тексту. Дещо скромніші його функції в «Чеканні», де на першому плані виступають пісенний мелодизм, виразність вокальної інтонації. Хотілося б побажати новій роботі театру, який дав дорогу в життя талановитим молодим постановникам, щасливої сценічної долі й у наступних театральних сезонах.
Марина ЧЕРКАШИНА
ДЕНЬ