Цей музикант-віртуоз народився 1987 року. Ще студентом неодноразово отримував почесні винагороди — премія ім. Моріса Равеля, грант Фонду Франції, стипендія ADAMI, стипендія Bangue Populaire. Торік Адам Лалум здобув Першу премію та Приз глядацьких симпатій на Міжнародному конкурсі піаністів ім. Клари Хаскіл (Швейцарія). Нині музикант поєднує навчання в Гамбурзькій консерваторії й активну гастрольну діяльність, виступаючи у різних країнах.

— Адаме, чим вас привабило фортепіано, де і в яких викладачів вчилися?

— Чесно кажучи, я не вибирав. Удома стояло фортепіано, на якому грав старший брат, а я постійно чув звуки інструменту, і захотів навчитися грати також як він. У моєму рідному місті — Тулузі — першим викладачем була мадам Бюніас. Це була літня пані, що обожнювала дітей, але зі мною поводилася строго, оскільки я був шибеником і непростою дитиною. Чотири роки тому я закінчив Паризьку консерваторію (клас Мішеля Бероффа), а зараз навчаюся в Гамбурзі, у класі Євгенія Корольова.

— Ви вчилися у французьких педагогів, а тепер студіюєте музичні тонкощі у російського — в чому відмінність?

— Всі мої викладачі — це виняткові особи, і в характері кожного з них відчувається приналежність до різних національностей. Можливо, я видамся несправедливим щодо Мішеля Бероффа, але Євгеній Корольов мені здається тоншим і глибшим педагогом. Він володіє дуже багатою уявою: у нас ніколи не буває двох однакових зустрічей, кожного разу — це новий викладач, і мені його заняття дуже подобаються. Для музиканта дуже важливо бачити і осягати нове. Хоча Корольов інколи буває дуже вимогливим (мені здається, француз не зміг би бути таким строгим), завжди багато чекає від учня, примушує працювати за максимумом.

— Окрім сольних програм, ви виконуєте багато камерної музики, що все-таки ближче: виступи в ансамблі чи соло?

— Ви знаєте, був період, коли я грав і хотів грати лише камерну музику, але Конкурс ім. Клари Хаскіл поступово змінив моє ставлення до сольних виступів. Мені захотілося бачити себе не лише у колективі, але і сольно; розуміти, яким я є і що думає про мене журі. Одним словом — мені захотілося випробувати себе. Я дуже люблю камерну музику, так само як і сольну. У кожній із них є безліч позитивних моментів. Наприклад, нам із друзями подобається грати разом, відчувати себе незалежними, вільними; бути відповідальними за те, що ми робимо, розмовляти між собою, обговорювати професійні тонкощі — це нас багато чому вчить. У сольній музиці у тебе є можливість самовиразитися, і ніхто тебе не потривожить, на відміну від ансамблевого виконання, де ти маєш бути толерантним по відношенню до своїх партнерів, постійно шукати компроміс. Тому сказати, що та чи інша музика мені ближча не можу, я потребую обох!

— Чому ви навчилися на майстер-класах і наскільки перемога на Конкурсі ім. Клари Хаскіл вплинула на вашу професійну діяльність?

— На майстер-класах я зустрів чудових людей, відомих музикантів (Паскаль Девуайон, Жан-Клод Пенетьє, Дмитро Башкиров, Пауль Бадура-Шкода), які навчили мене по-новому дивитися на життя і творчість. Такі зустрічі стають частиною тебе, займають певне місце у серці і думках. А після перемоги на Конкурсі ім. Клари Хаскіл у мене з’явилося більше концертів і запрошень. Звичайно, стало трохи складніше, але і ще цікавіше: я бачу багато міст і країн, зустрічаюся з новими людьми, набуваю життєвого і творчого досвіду. Збираюся продовжити концертну діяльність, принаймні, до кінця цього року. Чим займатимуся далі, поки не знаю, тому що моя професія вимагає багато енергії і сили волі. Артист повинен захоплювати публіку, а це складно і викликає багато переживань та хвилювань. Може в недалекому майбутньому мої сили вичерпаються, і я захочу зупинитися та зайнятися чим-небудь іншим, хто знає?
Вікторія НЕЧУПУРЕНКО
ДЕНЬ