* * *
В Житомирській області новим брендом може стати ягідництво
* * *
Рамос тренеру Севильи: «Да здравствуют мужики с яйцами»
* * *
1917 року народився Ніколас Орешко —найстаріший живий кавалер Медалі Пошани(США) у 2011-2013 р, українець
* * *
Завод ім.Малишева спростував інформац.про розірвання контракту з Таїландом і готує передачу чергової партії«Оплотів»
* * *
знаєте тих дур, які ревнують хлопця до всього, шо рухається і нє? то я))))) якби могла, ревнувала б і до себе
* * *
Не бажаєш оглухнути - вдавай із себе глухого. © Кен Кізі. "Над зозулиним гніздів’ям"

Київський тріумф Паати Бурчуладзе

10:03 14.09.2010

Київський тріумф Паати Бурчуладзе

Шанувальники академічного вокалу нарешті діждалися приїзду до Києва світової оперної зірки, грузинського баса Паати Бурчуладзе. У Національній опері України артистові акомпанував Національний симфонічний оркестр, за пультом якого стояв його художній керівник і головний диригент Володимир Сиренко. Зал театру був заповнений. У залі були присутні дружина президента Грузії пані Сандра Саакашвілі, дипломати, українські оперні солісти — Лідія Забіляста, Сусанна Чахоян, Сергій Магера, Тарас Штонда, диригенти, режисери. Багато викладачів і студенти музичних вузів дістали від Бурчуладзе можливість відвідати захід безкоштовно.

Виходу ставного, елегантного співака передувала оркестрова увертюра до опери Джузепе Верді «Сила долі». Її драматизм, конфліктність музичних образів прекрасно підготували «вердієвський відділ» концерту. Знаменитий бас виявив рідку музичну культуру. Витонченість і благородство, глибина і щирість, динамічна різноманітність і багата емоційна палітра, прекрасна дикція і артистизм — сильні якості яскравого дарування грузинського баса. Прозвучали арії Банко з «Макбета», Філіппа з «Дона Карлоса». Перемежовуючи вокальні і оркестрові номери, оркестр чудово зіграв увертюру до «Набукко», давши трохи передихнути співаку в насиченій, складній програмі. Соліст виконав два басових «хіти»: молитву Захарії з цього твору і арію та кабалету Аттіли «Mentre gonfiarsi l'Аnima» з опери «Аттіла». У залі не було байдужих: музика Верді — величезний пласт, без якого неможливо уявити історію театру. Вона проста, запам'ятовується, мелодійна, спирається на італійську пісню і популярні жанри того часу: тарантелу, полонез, мазурку, марш. Герої Верді — не ходульні персонажі, не маски, а живі люди із складним внутрішнім світом. І цих людей прекрасно знає не лише Верді, їх творець, але і талановитий артист, який в них перевтілюється.

Не менш захоплюючим став другий відділ концерту, на початку якого прозвучав «Світанок на Москва-річці», — вступ до опери Модеста Мусоргського «Хованщина». Він налаштував публіку на «російську хвилю» (драматургія концерту була вибудована дуже правильно і продумано). Гість без перерви, на єдиному диханні виконав чотири центральні сольні сцени царя Бориса з опери «Борис Годунов»: коронацію Бориса, монолог «Досяг я найвищої влади», сцени божевілля (з курантами) і смерті. Шедевр Мусоргського — вершина російської оперної драматургії, улюблений твір багатьох поколінь шанувальників музичного театру. Партія Бориса одна з традиційних басових «коронок», дуже складна за вокалом і драматургічною напругою, співати її відповідально і непросто. Бурчуладзе віддався образу, занурився в роль, на очах завмерлої зали відбулося цілковите злиття зі своїм героєм. Не дивлячись на відносну статичність, обмеженість сценічного простору, певну умовність концертного виконання театрального твору, що звужує виразні можливості, образ царя був показаний у всій його суперечності, людській складності, красі і огидності...

Публіка бурхливо висловлювала вдячність, й у відповідь артист заспівав ще два відомі фрагменти: арію дона Базиліо «Наклеп» з «Севільського цирульника» Россіні й, фінальним акордом, куплети Мефістофеля з «Фауста» Ш. Гуно.

Після концерту Паата Шалвович люб'язно відповів на запитання газети «День».

— Легендарна зустріч з Караяном, який назвав вас «другим Шаляпіним», визначила вашу щасливу творчу долю. Хто ще відіграв знакову роль у вашому житті?

— З Лучано Паваротті ми були дуже близькими друзями довгий час, з 1984 року. Усі роки, поки мені була потрібна допомога, він мене підтримував. Він возив мене на свої вистави і «відкрив для мене Америку». Там я вперше заспівав в «Реквіємі» Верді з диригентом Лоріном Маазелем. Паваротті був моїм великим другом.

— З ким із колег вам комфортно працювати?

— У мене було багато партнерів. Нікого не хочу ображати, але цікаво з тими, хто живе на сцені в образі, з ким перебуваю в хорошому творчому контакті.

— А якій режисурі віддаєте перевагу?

— Сьогодні традиційні постановки дуже «обжилися» на сцені. А сучасні часом викликають відчуття якогось божевілля. Коли виходить щось середнє — це я підтримую. Лише зрідка сучасна режисура буває вдалою, цікавою, і, на жаль, якісне, серйозне рішення зустрічається у сучасних режисерів не часто. Інколи я просто нудьгую за традиційними виставами, мені хочеться зіграти живу людину, а не клеїти дурня.

— Розкажіть про ваших учителів.

— Шість років вчився в Тбілісі в Олімпія Хелашвілі, потім рік у Москві у Лариси Нікітіної, три роки в Ла Скала у Джульєтти Симіонато, а вже дорослим прийшов до Євгенія Миколайовича Іванова, професора Одеської консерваторії. Він остаточно поставив мене на ноги. Звичайно, я грузинський співак, відчуваю себе грузином по крові, по всьому. Але у світі немає поняття «грузинський бас». У Грузії немає оперних басів, немає національного басового репертуару. За кордоном усіх вихідців з СРСР називають «росіянами», російська вокальна школа добре відома. Тому я на Заході — російський бас (посміхається). І я пишаюся цим, вважаю це визнанням.

— Тоді прозвучить делікатне запитання: ускладнення грузинсько-російських відносин вам заважає в роботі?

— Про взаємини Грузії і Росії сказати «ускладнення» — це дуже м'яко. Хоча в мене, як артиста, жодних ускладнень немає, і мене як любила російська публіка, так і любить. Розумію, що це політичний конфлікт, а не двох народів, не людей. Стараюся частіше приїжджати до Москви, де я бажаний гість, і виступати. Зараз у мене є фонд, який збирає кошти для осиротілих дітей. Їх стало дуже багато після абхазьких і цхенвальських трагедій, і я запрошую до Грузії російських виконавців, вони нам активно допомагають. П'ятого грудня приїде Діма Хворостовський, дасть концерт на користь наших дітей. Люди мистецтва мають не розпалювати політичне полум'я, а навпаки, воду на нього лити, гасити.

— Кого з ваших героїв любите більше?

— Як всі баси — Бориса Годунова, Філіппа в «Доні Карлосі» Верді, Мефістофеля в опері Гуно «Фауст», героїчну партію Аттіли. У наступному сезоні вперше заспіваю Василя Собакіна з «Царської нареченої» Римського-Корсакова у виставі Ковент-Гардена. Є і інші плани.

— Паата Шалвович, чому ви не займаєтеся педагогікою?

— Скажу коротко: це величезна відповідальність. Я б займався, але вважаю, що несерйозно дати один урок і виїхати на гастролі на місяць, потім ще один — і знову відлетіти, вже на два місяці. Це знущання зі студента, адже ти береш долю людини у свої руки. Я не можу собі дозволити такого поводження з людьми. Можливо, коли-небудь я і займуся викладанням...
Ольга КИЗЛОВА,
ДЕНЬ