Якось Віктор Павлік признався у одному з інтерв`ю, що був у свій час лабухом на весіллях і тим самим пройшов неоціненну школу українського музиканта.

Гурт „Гайдамаки" пропонує пройти таку школу і своїм слухачам. Слухаючи їхні альбоми, сповнені української автентики, відчуваєш себе десь на сільському весіллі, де Сердючці заказано з`являтись.

Гурт став відомим після ротації кліпу "Полісся" на українському телебаченні. Надмір автентичних інструментів, майже оркестрове звучання, дикі трави, козаки, чоловічий хоровий спів - все це справило неабияке враження на слухача і дозволило гуртові увійти в перший ешелон української естради.

Як справжні лабухи, "Гайдамаки" не цураються заяложено-популярних пісень ("За нашов стодолов", "Висить ябко висить", "Ой гукала горлиця", "Ой то не ружа", "Летіла зозуля"), але при цьому додають до них свою смакову художню родзинку - перетворюючи ці пісні в оригінальні джазові чи естрадно-симфонічні парафрази. Є у них і незаяложені народні пісні як от "Козакові тридцять літ" - це чи й не шедевр української автентики.

Досить цікавими є оригінальні композиції "Гайдамаків". "Пісня про музику" - гірка і солодка водночас правда про професію („Ой хотіла мене мати на музику вчитись дати, А з музики як з маляра Нема дома господара"), "Легенда" - стилізація плачу під гуцульські цимбали, які і вода, і дзвони, й передзвони водночас, "Жнива" - текст не дуже, але приспів пробачає все.

Приємно, що учасники гурту не гребують запросинами до себе музик зі сторони - так у деяких їхніх композиціях дуже до речі вписується класичний бандурист Роман Гриньків.

Є чимало в гурту і чисто танцювальної музики - що дуже важливо для популяризації їхніх альбомів.

Щодо стилю, то вони обрали його правильно і вже з перших звуків впізнаєш, що це не "Вій", не "Океан Ельзи", не "Мандри" і навіть не "Рутенія", а таки "Гайдамаки".

Варто також звернути увагу на оформлення їхніх альбомів - витримані в козацькому стилі, вони звертають на себе увагу на будь-якій розкладці.