Нещодавно сталася дивовижно-дико-смішна подія - учасники гурту „Ґрін-Ґрей" виступили на захист своєї російськомовності, яку щімят і ущємляют. Замість завоювати Маскву і Пітер, як це зробили „Віаґра" і Вєрка Сердючка, що звучать „От Маскви до самих до окраин", хлопці вирішили піти в політику, бо їхня рускоязична монополія розчиняється у сильній, пружній, справжній і українній музиці українських виконавців.

На фоні плачунів за рускостю гурт „Танок на майдані конґо" виглядає достатньо потужно і самодостатньо. Хоча лідери гурту в телеефірі та у простому житті теж не гребують рускоязичністю, але у творчості своїй вони підкреслено україномовні, тому цілком природно вони є героями помаранчевої революції та справжніми захисниками українських інтересів на терені української поп-музики.

Приємним є те, що хлопці з гурту ТНМК мають талант і художній смак, а також розуміють своє місце в українській музиці і ревно його захищають - при чому не тільки для себе.

Якщо говорити про художній смак, то це передусім „Жупан" - віртуозна стилізація під автентичну народну музику, „Іво Бобул" - досить сміливий виклик старій - ще радянській - школі української естради, „Та ти шо" - чудова небилиця у стилі аналогічного твору Степана Руданського, тільки в адаптації для сучасного тінейджера зі знаковими для нього реаліями та персоналіями (Брітні спірс з Полтави, що годує гуртовиків борщем або ґрупа „Корні", що співає „Ще не вмерла Україна"), „Вода" - медитативно-філософська лірика з неперевершеним приспівом „Все тече, Я гадав, що ти лише вода, Все тече згори вниз Усе мине колись".

Відстоюванням українських інтересів є гостра і неприхована філіппіка у бік російської попси з її численними фабриками звйозд - дует з „Віаґрою" „Нема нічого гірше". Як не дивно, не зважаючи на антиросійське спрямування та знущальний приспів „Мусі-пусі, люлі-люлі, мов надуті кулі" гіт тривало перебував на вищих щаблях російських чатів.

Отже, добрий смак, відчуття слова і добра музика витворюють феномен, що зветься просто і непретензійно - ТНМК. А плачуни хай плачуть - то реквієм по їхній безпросвітній сірості.