Валерій Франчук – великий український маляр, який ув усі часи гне свою лінію у малярстві.

Цілою епохою у його житті – дорога коридорами улади відтинком у 10 літ – стала реалізація задуму великої муніципальної галереї на Троєщині. А відтак цілою епохою у житті українців Троєщини (да і Київа у цілому, да і України загалом) стало повноцінне функціонування галереї (250 метрів квадратних першокласної виставкової площі) при бібліотеці Павла Загребельного.  Чого там тільки не було. І є. А буде.

Але Валерій Франчук передусім практикуючий маляр.

У краєзнавчому музеї Білої Церкви паралельно з Музлітом одбувається спільно сімейна виставка родини Франчуків.

А у Музліті – невеличка ретроспектива: 2004, 2015, 2016, 2017, 2020, 2021, 2024.

У чудово написаному тексті НА ДВЕРЯХ мовиться: Національний музей літератури України запрошує на відкриття персональної виставки заслуженого художника України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, лауреат премії імені Василя Стуса, доброго друга нашого музею Валерія Франчука «Погляд крізь час».

Це 207 виставка митця! Загалом, творчий доробок Валерія Франчука складають більше як 6000 художніх творів і понад 700 графічних робіт. Його картини зберігаються в музеях, громадських організаціях, культурних центрах України та світу.

Персональна виставка Валерій Франчук «Погляд крізь час» – це діалог митця і глядача, своєрідне запрошення у неймовірний світ художника, де відкриваються краса природи і особливість метушливих міст, які під пензлем митця перетворюються на справжні острівці спокою і затишку.

Маляр апелює до людської душі, бо вона – як він знає – вічна.

Не диво, же до нього на вернісаж прийшли і викладач Української богословської академії Сергій Присухін, і поет Павло Мовчан, і голос українського радіо Емма Бабчук, і політик Георгій Філіпчук…

ЛАВРИ ЗОЛОТІ КУПОЛИ. 2015. Од цвіту дурманить у голові – і куполи ідуть обертом разом зі світом а світлом. Суха гілка уладно а упевнено нагадує про смерть. Але душа – вічна.

ПРИЛЕТІЛИ ЛАСТІВКИ. 2024. Мінімалізм. Біле тло. Гілка у цвіті, але безрадісно. Небо – натяком. Ластівки гіпертрофовано крупні. Передано неспокій.

Триптих МАЛЬВИ 2015.

ВІКІВ ПЛАСТИ. 2004. Дерево з будинків. Надмір білого. Манера звичного для нас старожитнього Франчука.

ДРЕВНІЙ ТБІЛІСІ. 2020 . Погляд зміщено. Будівлі незвичного бачення. Трохи неба. Трохи зеленини.

ОСМИСЛЕНА ВІЧНІСТЬ. 2015. Фортця у бузкових тонах. Небо, трава – усе.

АНДРІЯ УЗВІЗ. 2015. Франчук звичний – незвичний Узвіз. Але смашно.

СОНЯШНА ПОВІНЬ. 2015. Маки.

ВИД НА ДАЛЬНІ ПЕЧЕРИ. 2015. Змаг старожитьновічного із теперішньозабудовним. А Дніпро як водорозділ.

РОЗЦВІЛИ ПІОНИ. 2024. Новий Франчук. Щедрий мазок. Фарба ніби стікає з пелюст зілля.

ОЙ ЧОГО ТИ ПОЧОРНІЛО, ЗЕЛЕНЕЄ ПОЛЕ? 2024. Чорні постаті. Чорно-біле усе.

МАМИН ПОЦІЛУНОК. 2024. Мальви. Половину тла – чорне, половину – темносинє. Несамохіть – ремінісценція з Катерини Білокур – мама мама і мама у малярстві.

ЛІЛІЇ. 2015. Надмір салатового. Пелюсти розкриті повністю. Квіти займають увесь простір. У проміжку трохи лілійового.

ОКО БОГА. 2020. Церква берчері у Грузії. Церква на камені. Кам'яна дорога. У плині хмар инші гори, але безцерковні.

ЗОРІ ВЕСНЯНІ. 2024. Три стани – три кшталти кульбаби – пупці, розквіт  а пух. Темно-синє тло.

27ТРАВНЯ 2017РОКУ. МИКОЛАЇВСЬКИЙ КОСТЕЛ. Метафора погорілого костелу. Мабуть, мається на увазі спалений поляками віковий виргна заради заволодіння шедевром аргітекта Городецького. А наупроти – вікопомна киїівська школа КҐБ.

16 ТРАВНЯ 2017. АТЕНИ. Біла аргітектура. Натяки постатей. Зліва (де серце? – як писав Андрухович) криваво червоні квіти. Усе, же у нас у вазонках – у теплих країнах (Греція, Туреччина, Єгипет) кущі а дерева.

У ДВОРІ НА КОЖУМ'ЯКАХ. 2021. Червоне, біле. Шмаття на шворці. Рожева трава а рожеве небо.

29 ЖОВТНЯ 2017. Маки, же заповнили увесь простір.

БАСТІОННА. 2021. Аргітектура тримається купи але не тримається землі.

Триптих КУЛЬБАБИНЕ ВЕСІЛЛЯ. 2016.

ПОКРОВА. 2018. Фіолет тополь – тополі фіолету.

Уластиво, маєме чудове поєднання старожитнього – звичного нам -- Франчука з Франчуком модерним. У них – повна гармонія.

Респект за виставку і Музліту, і маляру.