Біля старовинної церкви у Путивлі юрмляться хлопчаки. У густіючих сутінках спалахує тепле вохристе світло храмових  вікон. Повисає у повітрі остання нота молитви, і церква випускає зі свого нутра темні постаті прочанок в хустках. Вони здаються гостями із минулих часів, коли там іще жили черниці. Лампадки у руках жінок кидають мерехтливе світло на їх обличчя та пронизливо-таємниче вимальовуються на тлі зоряного неба. Часи іще атеїстичні, й підлітки здивовано витріщаються на віруючих.

Шістнадцятирічний Юрій милується ланцюжком вогників у руках та подумки робить начерк. Щоб повернутись до сюжету через десятки років. Юрій Комінтернович Базавлук стоїть на Всеукраїнській Різдвяній виставці у Центральному будинку художника (2015 р.) біля свого етюду «Вогники» та оповідає історію створення. Багато живописців «ганялося» за приголомшливим ефектом внутрішнього сяйва та його примхливою грою із тінями. І кожен передає те різним чином. Із «Вогників» постає робота «Чистий четвер» зі своєю таємниче-щемливою атмосферою. Задумана колись хлопчиком з Путивля у власні шістнадцять. І обриси Спасо-Преображенського собору на ній мимоволі змушують навіть далекого від давньоруських часів глядача знову пригадати «Слово про Ігорів похід».

        Важко повірити, що автор таких зрілих творів, витриманих у мистецьки грамотній класичній стилістиці 60-х рр, прийшов до себе як митця відносно пізно. Так, його батько – Комінтерн Юрійович Базавлук був талановитим художником, який давав синові перші уроки. Хлопець бачив як той карбує по латуні сюжетні малюнки і потроху розумів творчу азбуку. То пояснює звідки пішла манера вже зрілого художника писати довгими, лаконічними чеканними мазками. Багато талановитих дітей відвідують ізостудії при численних палацах культури. Але не всі продовжують займатися творчістю. Можливо, його таланту вистачило би на вступ творчого ВИШу. Натомість же, за порадою матері, подає документи до Путивльського плодоовочевого технікуму. Практична жінка вважала, що син-інженер отримає посаду у столицю. А разом із нею - всі подальші можливості для освіти й творчості.

        Молодий інженер Юрій Базавлук після закінчення технікуму (1977 р.), дійсно потрапив до Київа на роботу інженера ОКСу в «Головплідовочторгові». Колеги з тих часів пам’ятають його талановиті карикатури з газети «Комсомольський прожектор».

 Материнська інтуїція виявилася пророчою. Оскільки в Києві син-інженер у вільний час від роботи професійно навчається живопису в художній студії при Жовтневому палаці культури. Кращого вибору для мистецької кар’єри аматора-початківця годі було й шукати. В ті часи ізостудією керувала людина-легенда: народний художник СРСР В.І. Забашта (вчителем майбутнього митця також був Л.Л. Токар). Саме там Юрій Комінтернович перейняв найкращі риси київської живописної школи: точність й лаконічність відтворення та майстерність «культурно» та аиразно писати яскравими відкритими кольорами. Один з ранніх етюдів обрали в числі кращих для статусної виставки у Жовтневому палаці (нині Міжнародний центр культури і мистецтв). Якщо ж спитати нинішнього художника про майстрів, що впливають на його творчий пошук, він назве Саврасова, Поленова, Левітана, Репіна, Сєрова, Пимоненко та Глущенко. А особливо значним є творчий приклад українського художника харківської школи Петра Левченка. Навіть служба в армії тієї ж осені 1977 р. сприяла мистецькому шляхові молодого інженера. Службу довелося проходити художником-оформлювачем у Ленінграді (нин. Санкт-Петербург). Мати майстерню, можливість писати у вільний час та (як всі військовослужбовці) безкоштовно й без черги ходити до Ермітажу. Що іще треба художникові в армії! Більш вражаючим музейним досвідом виявилася лише поїздка до США із залами та галереями Нью-Йорку й міст штата Каліфорнія. Тому до Києва в 1979 р. повернувся більш зрілий митець. Двадцять п’ять років поспіль він був власником і керівником особистого бізнесу в Києві.

Юрій Базавлук вважає, що роман Сомерсета Моема «Місяць і мідяки» про долю славетного французького постімпресіоніста Поля Гогена визначив його власний життєвий вибір. Та порівнює свій власний вибір із вибором успішного біржового брокера, що замість успішної кар’єри обрав живопис і життя на Таїті.

Проте, на відміну від імпульсивного француза, від продумано готувався до цього кроку. Напружена творча робота, навчання на пленерах та в майстернях відомих митців виплекала неповторний творчий почерк. Базавлук-успішний київський бізнесмен свідомо готувався до появи Базавлука-художника.

Вісім Всеукраїнських та дев’ять персональних виставок за за період з 2013 по 2019 рр. продемонстрували його високий рівень. Відгук  «Дуже гарні роботи!» завідувача кафедри живопису і композиції Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури  України Ігоря Юліановича Мельничука сам собою є промовистим фактом. Ректор Київського державного університету декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Миколи Бойчука Оксана Вікторівна Полтавець-Гуйда розповідає про суперечку із колегами через вибір «тільки трьох робіт митця», коли «хочеться вибрати все». Той, хто під час Революції гідності у 2014 р відвідував виставку «мистецької сотні» «На барикадах» в Українському домі міг бачити його роботи. Емблема і печатка «Пошта Майдану» теж створені Юрієм Базавлуком. Шість років тому він здійснив бажання зайнятися живописом у рідному Путивлі, а в 2017 р був прийнятий до Національної спілки художників України. Мешканці Путивля особливо пишаються тим, що Юрій Комінтернович став першим за всю історію міста, хто отримав це звання.

Теми та жанри, в яких він пише повертають нас із вирування contemporary art до традиційної манери київської живописної школи. Яка вимагає від автора безкомпромісної точності відтворення фактурними живописними мазками, лаконічності подання натури у поєднанні із відкритими кольорами авторської палітри.

Його твори  знаходять відгук у душі кожного, хто щиро прагне споглядати у мистецтві щирість, спокій та гармонію. Глядач іде по виставці живопису Юрія Базавлука та відпочиває від стереотипів про те, що «елітарне мистецтво для великого мистецького ринку має містити виклик та змушувати себе розтлумачувати». Адже справжня майстерність не має нікому нічого доводити. Як і повні самозаглиблення та ефемерної краси переходу надвечір’я у сутінки жовтаві небеса «Мовчанського монастиря взимку» роботи Юрія Базавлука.

Достатньо «прогулятися» хоча б тими ж «Порами року», щоб наповнитися душевно і духовно. Червонясте небо на схилі дня та скупчення хмар над степовим різнотрав’ям, Крони осінніх дерев, що відбиваються у водах паркового озера. Світли сонячні смуги на вигорілій жовтавій траві та синьо-зелені тіні дерев. Київський університетский сквер із бовваніючим «червоним корпусом». Усамітнені сільські хати із високою травою навколо. Їх подвір’я, вихоплені останнім світлом короткого осіннього дня, Спокійна лискуча прохолода лісових озер. І, звісно ж, неповторні зимові пейзажі Юрія Комінтерновича із хрусткістю сніга, блакитними рефлексами на ньому та жовтавому мареві надвечір’я. Настрій переданий настільки глибоко й настільки гармонізує споглядача, що слова про філософське заглиблення у пори року й пори людського життя не здаються занадто пафосними,

Але «коронним» сюжетом для Юрія Базавлука є староданні собори Путивлю. Їх білені стіні та брами в світогляді художника виявляються поза плином часу. Навіть поодинокі постаті ченців здаються нагадуванням про княжі часи. Це навіює щемкі почуття дотику до прадавньої історії краю, яку ми лише вдаємо ніби знаємо до кінця. Чи слід дивуватися, що твори людини, яка формально розпочала професійний творчий шлях лише у зрілому віці дістають високої оцінки кураторів, галеристів та простих глядачів на ІV Всеукраїнському трієнале живопису в Києві (2016 р.)? Поль Гоген, із яким так любить себе порівнювати Юрій Базавлук точно не здивувався би.

Тож, мистецьке середовище України цілком може привітати себе із новим майстернім живописцем із власними неповторними цілісними творчою манерою та світоглядом.

Олена Зайченко,

 художник, мистецтвознавець, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник «Музею книги і друкарства України»