У галереї Михайла Поживанова на Глибочицькій  у Київі урочисто а при багатьох приємних людях та під чудове волинське вино відкрилася персональна виставка уродженки Галичини а гості з Волині Тетяни Мялковської, же має назву ПОВНА ЧАША.

Тетяна народилася 26 квітня 1970 року у селі Поріччя на Львівщині. Завершила Самбірське педучилище а Волинський національний універ імени Лесі Українки, національний універ імени Михайла Драґоманова. Тепер учиться ув УКУ.  Член НСХУ з 2002 року.

Займається арт-терапією.

Син Микола служить у війську під Бахмутом.

Мама – поетка, авторка тринадцяти поетичних збірок.

Має чоловіка Ігора, кота, а добру прихильну до неї родину у Київі – Остап увихався цілий вечір з фотиком, хоч і прийшов на відкриття виставки у кохтині, же була схожа на якуйся з робіт пані Тетяни.

До речи, починала вона з батіка.

«Починала з м’якого. Тепер мене приваблює тверде – се ознака певности у собі».

Центральними на виставці є : серія з шести робіт росписаної дошки, же – попри те – складають певну циклову цільність, ПОБИТІ ГОРШКИ, БІЖЕНЦІ, НАШЕ ВЕСІЛЛЯ, МОЛОКО СКИСАЄ.

Майже у кожному творі присутнє дерево як біблійний символ вічного життя. Біженці – трикутні лиця і очі. Се очі тікають пріч од війни – вони шукають Бога. Тут маєме добре засвоєні уроки Івана-Валентина  Задорожнього.

ПОБИТІ ГОРШКИ – неймовірний гумор, веселощі, регіт, явлений у кольорі а пластиці.

Тетяна любить блакит, синє, зелене., а також добре оперує позолотою. Се добре мовить про так само засвоєну волинську  школу українського малярства – Микола Кумановський, Олена Бурдаш.

Мені вельми приємно було одкрити для себе у постаті пані Тетяни однодумицю – вона уважає мистецтво духовною практикою. Приклад роботи з дітьми пост-воєнного сходу України, яких повитягали з собачих будок, голодних, завошивлених, неговірких: і тільки мистецтво як духовна практика повертає їх до життя, розкріпачує дух, витворює їх творцями усесвіту а нашого спільного майбутнього.

Так переможеме.