* * *

Невеликі міста Квебеку приймають 400 канадських солдатів, які тренуються для участі в операції НАТО в Латвії.
Солдати Збройних сил Канади тренуються в семи населених пунктах на південний захід від міста Квебек, щоб підготуватися до їхнього розгортання в Латвії в рамках операції НАТО.

* * *

Коли очі не зустрічають перешкод, серце б'ється швидше...

* * *

Ой, треба жити інакше,
бути іншим,
більше під небом
і серед дерев,
більш самотнім
і ближчим до таємниць
краси і величі.

Герман Гессе
з: Пекло можна подолати

* * *

Президент Байден називає президента Єгипту Ель-Сісі «президентом Мексики» після того, як він зробив зауваження на захист його пам’яті.

* * *

Колишній президент Бразилії Болсонару перебуває під слідством у справі про спробу державного перевороту
Колишній президент Бразилії Жаїр Болсонару перебуває під слідством у рамках розслідування ймовірної спроби державного перевороту з метою утримати його при владі, повідомив один з його колишніх помічників.

* * *

Цей гамбургер на сніданок такий смачний, Боже мій, я забув сфотографувати та доїв його! Солодкий, солоний, загалом надзвичайно непереможний і приголомшливий

Галина Севрук – «Місто на семи горбах». Сучасний погляд.

12:23 26.07.2017

Галина Севрук – «Місто на семи горбах». Сучасний погляд.

 

Якось мій товариш Р. запропонував зайти до готелю «Інтурист», мовляв, у вестибюлі , там така цікава монументальна композиція, яка варта не лише уваги , але ще й статті про неї.

   Монументально композицією виявилась робота Галини Севрук «Місто на семи горбах»

     Людині підвладна пам'ять і коли є воля, то спогади можуть стати своєрідною машиною часу. А для того, щоб вести мову про Галину Севрук, якраз і необхідно звернутись до тієї , нині майже легендарної історичної доби.

  Ми були тоді молодими та наївними, які щиро вірили в себе та свою долю і не очікували ні підступів, ні зрад. Все ще було попереду. А в ті часи, пізно вночі, після зустрічі Нового року, дивились по Т.Б. «Ритми зарубіжної естради» -- відкрите вікно в інший світ без ідеологічно вивірених опусів, типу «Комуністи впєрьод.» Несподівано яскравою зіркою спалахнув і був погашений композитор і співак Володимир Івасюк. Протестним тоді вважався Володимир Висоцький. Захоплено читали Євгенія Євтушенка та Андрія Вознесенського. Відчували себе майже підпільниками, коли передавали з рук в руки офіційно видані тоненькі збірки Василя Симоненка та Миколи Вінграновського. Про Василя Стуса взагалі нічого не знали. Найкращими українськими радянськими поетами вважалися  Дмитро Павличко та Іван Драч. Та їхні збірки і купити було важко, і читати також, стільки там було «паровозів».(Паровоз:вірш, в якому дотриманні всі вимоги кумуністично – ідеологічних принципів. Такі вірші мали заспокоїти владу щодо лояльності авторів.)

    Це був час глумливих анекдотів про генерального  секретаря  Комуністичної  партії  і  засилля  «сексотів »  чи не  в  усі  колективи,  як  творчі так   і  студентів.

  Так  в  керамічних майстернях  Зонального  інституту, де  працювала  Галина  Севрук ,   завдяки  двом  « сексотам» ,  мицткині   заборонили  працювати   над  національними  типажами  і її  робота  над  « Козацькою  добою»  завершилась  таким  чином,   щоб  тема  національної   боротьби   не  прозвучала.

     Це  був  той  час, коли  завдяки  байдужості,  запросто   ламали  людські  долі.  Вірменин  Сергій  Параджанов,  режисер  геніальних  « Тіней  забутих  предків»  був  ув’язнений  а  художниця  Алла  Горська ,  про  сто  вбита. 

  Проте,  це  був  час  протистояння  духовного  та  атеїстично - помпезного  бездуховного.   

Хтось,  як  Павло  Загребельний  писав  роман « Розмир»  присвячений  черговому  з’їзду  комуністичної  партії,  хтось   наполовинку- серединка   і  вашим   і  нашим ,  як  Дмитро  Павличко ,    хтось,  як  Михайло  Слабошпицький   їздив  по  концтаборах  і  закликав  покаятись  письменників   дисидентів.

 Були  такі,  які  каялись,  зводили  наклепи  на  друзів  і  відрікались  від  себе  вчорашніх,  як  приміром  Олесь  Бердник.

 Проте були  і  такі,  як художник  та  скульптор,  Іван  Гончар,  історик  і  археолог  Михайло  Брайчевський,  мистецтвознавець  Григорій  Логвин,  які  несли  вогонь  крізь  потраву,   люди  лицарської   честі.  Саме  під  впливом  таких  людей   і  відбулося  становлення  Галини  Севрук  і  як  мицткині,  і  як громадянина.

  Промайнула виставка монументальних художників,поміж яких були і роботи «бойчукістів». Та ці роботи за наказом «бдітєльних» швидко вилучають. Проте, ще живі були вихованці  Михайла Бойчука,Костянтин Гвоздик,Оксана Павленко,Олександр Бізюков. Тож бажаючі  поєднати ланці традицій, самі, на свій страх і ризик шукають зустрічей з останніми могіканами бойчукістської школи, самотужки знайомляться з техніками монументального мистецтва.

   Як зазначила сама Галина Севрук, щоб духовно і технологічно осмислити все звідане, потрібно було змінити світогляд. Однією із перших робіт, створеною на підґрунті переосмислення у Галини Севрук була мозаїка «Лілея» за поезією Тараса Шевченка. Проте ця монументальна робота виявилась непотрібною, бо вважалася формалістичною. Недвозначне ставлення мала і стела «Дерево життя», коли комуністичні право вірники підняли ґвалт: навіщо  нам славянська міфологія?Молодь потрібно виховувати на комуністичних ідеалах.

Тож стелу було знищено.

  В середині 70 – х років була вбита Алла Горська, Опанас Заливаха загримів до концтаборів і здавалося, що все національне в мистецтві знищено. Та в містечку Матусово на Черкащині, Галина Севрук створює панно, дещо компромісне за сюжетом, проте виразно національне по формі.

 А далі – монументальна композиція  « Фенікс»  в готелі  « Русь»  1980 року,  керамічне  панно        « Весна»  в готелі  « Золотий  колос»  1981року,  композиція  за  мотивами  флори  і фауни  в школі міста  Луганська,  монументальна  композиція  « Давній  Чернігів»  1981- 1982 років.  Мова  про  монументальні роботи   але  ще  були  оригінальні  малярські  роботи,  вишукана,  чудова  графіка, малі  пластичні форми  тощо.

  Вочевидь,  було б помилковим   вважати,  що  Галина Севрук   чи  інші  митці  були  сліпими  епігонами ,  чи  то  народного  мистецтва,  чи школи  Михайла  Бойчука.  На  Івана – Валентина  Задорожного  великий  вплив  мав          Фернана  Леже,  на  Миколу   Стороженка   окрім  Бойчукістів  впливала  розкіш  Європейського  бароко,  на графіку  Галини  Севрук  -  традиції абстрактичного   мистецтва.  Проте  в їхній  творчості  і не  було  і  грана  симентики.  Переосмислення   як  традицій  так  і   європейських  новацій   дозволило  створити свій  власний  самобутній  стиль.

 Тепер необхідно  повернутись  до того  панно    в готелі  «Інтурист»,  « Місто  на семи  горбах».

  Є три вічних  міста   на семи  горбах:  Єрусалим,  Рим  і  Київ.   Три  міста ,  які  являють  собою  духовне  підґрунтя  сучасної  європейської  цивілізації.

Коли  Галина  Севрук  приступила  до  виготовлення  цього  панно   її  стильові  набутки  в  монументальному  мистецтві   вже  самі  по  собі,  були  небезпечні  для  безнаціональної   й  ліпше   російської   шовіністичної  ідеї,  тогочасної  комуністичної  системи.  І  попри  те   ,  що  сюжетне   звернення   до    Київської  Русі,  як  на  той  час  ідеологічно  прийнятно згідно штучном імперському міфу «Кієв мать городов руськіх», в  протидію  були  мобілізовані  і знані,  і потаємні  сексоти,  всевидяче  око КДБ,  тощо.

   А  робота  була  важка  навіть  технічно.  Численні  керамічні  плити,  які  мали утворити  єдину  цілісну  композицію.  Застосування   емалі,  поливи,  солей,  скла.

    Все  антиукраїнське  кодло  створило  майже  неможливі  умови  для  праці  Галини  Севрук.

   Глухий  набат  Чорнобильської  трагедії вже  став  провісником   майбутньої  кончини   Радянського   союзу.  А  в  Мордовських  таборах   кедебісти  організовували  фізичне  знищення  Василя  Стуса.   Майстерню  Зонального  інституту,   де  творила   Галина  Севрук,  закрили.  Майже готові  керамічні  плити  художниця  вивозить  до  Василькова  де  і  завершує  роботу.  Допомогав   їй  тільки  гончар,  Георгій  Гура.  Майстернями  Зонального  інституту  керував  на  той  час,  анти українець   Є. Ахтьоров,  який  унеможливив  монтаж   готелі  « Турист».  Довелося  Галині  Севрук  звільнятись  і  вдвох  з  Григорієм  Гурою,  монтувати  панно.  Два  місяці  монтували.  Робота  важка  навіть  для  досвідченої  бригади   спеціалістів.

  І  тільки  в  1987  році  панно було готово. 

   В  центрі   композиції -  розлогий  дуб,  який  в  національній  українській  свідомості  символізує  міць,  державу,  незнищенність   роду.  Цей  дуб  єднає  різнопланові  давньо-історичні  сюжети. Князь  Ярослав  Мудрий  і  його  доньки  княжні, Анастасія , Єлизавета,  Анна.   Духовні  подвижники:   цілитель  Агапіт,  зодчій   Авдій,  просвітитель  Михайло  Сирин,   літописці  Никон та Нестор,  а  ще  княгиня  Ольга,  митрополит  Іларіон,  Клим  Смолятич,  одним  словом  все  епічне  розмаїття  давньої  Русі.  Та ще  грифони.  «Птаха – Сирін» ,  стилізовані  давньо -  руські   орнаменти та  давньо- руські  пам’ятники  архітектури.  І  так далі,  і  тому  подібне,  всього не  опишеш.  Колишній  готель « Турист» нині  має  ім’я  « Інтурист».  Тож  зайдіть  в  хол  готелю,  насолоджуйтесь , якщо  вам  вдалося  бодай  трохи  мистецького  смаку,  в сучасну  добу  багато численних   бездарних  імітацій.

  Проте  відвідавши  з  моїм  товаришем   готель  « Інтурист»  і  споглядаючи  чудове  панно  Галини  Севрук,  відчуваєш  якусь  тривогу.  Перед   композицією  виставлено  широколистий  вазон,  який  опинився  на першому  плані  і  чужий  до  робити  Галини  Севрук   і візуально  спотворює   композицію.

   Хтось  скаже:  дрібниці які  не варті  уваги.

  Та чи  так?   Чи розуміють  нові  власники чим вони  володіють?   Згадаймо,  що  сталося  з шедеврами  Івана – Валентина  Задорожного,  які  оздоблювали  готель « Либідь». Де  вони  нині? Гниють  на  задвірках   Києво- Могилянської   академії.

  Настали  дивні  часи.  Героїзм  і самовіданність   молоді,  яка  виросла  в добу  незалежнос ті України.  Добровольці , які  ціною  свого  життя  зупинили   російську   орду.  В  той  же  час   жалюгідна  безсоромна  імітація.   Сотні   поетів  епігонствують  і  не  найкращі  поезії  які  славили   радянський  патріотизм  часів  другої  світової  війни.  Чи потрібно  зауважувати,  що  вторинність за  якістю  завжди  гірша?  Імітація  українського  патріотизму  тими,  хто   недавно  славив   комуністичну  ідеологію  а нині блюзнірсько  намагається  вчити  молодь,  яка  ціною  свого  життя  втримувати  ворога,  любити  Україну.  Як  колись  зауважила  Ліна  Костенко : « Любіть,  якщо  вам стало  вигідно  любити». 

 Нині відбувається  і забуття  національних  традицій  в  живописі  та  імітація  малярських  новацій,  а  по   суті  плагіат  і  то бездумний   того,  що в Європі – вже  вчорашній  день.

 Можливо в « Мистецькому  арсеналі»  варто  зробити  музей  духовного  опору  радянській  системі  де  зібрати  найліпші  твори,  включаючи  і  монументальні   Галини  Севрук,  Івана – Валентина  Задорожного,  Опанаса  Заливахи  та  інших   достойників.   Можна було б  відновити  і  вітраж  присвячений  Тарасу  Шевченку,  так цинічно  знищений  в  Київському  університеті.  Тай  твори  багатьох  нинішніх  достойних    художників  таких  як  Любові  Міненко,  Валерія  Франчука,  Михайла  Горленко   потребують  надійний  прилисток.

  Та   до  кого  звертатися,  до нинішнього  міністра  культури  Євгенія  Ніщука,  який  і сам є  імітацією  державного  діяча?  Чи  може  звернутися  до  нікчемності  Вячеслава   Кириленка чи  до  продажності   народних  депутатів? 

  Але  якщо  буде  знищена  національна  культура  то буде  знищена  і  нація.  А  залишиться   лиш  імітація – шараварщина   і  то в  кращому  випадку.

                                                                                                         Анатолій  Горовий.