Сьогодні о 14 годині неділі, 5 березня – відчинились  гостинні двері бібліотеки Дружби народів ЦБС Подільського району м. Києва. Завідуюча, Соколова Ірина Іванівна, урочисто відкрила виставку картин Цезарія Ганушкевича, під поетичним гаслом «Подих весни». Ще до початку офіційної частини, відвідувачі, а їх  було чимало, вдивлялися в картини, ділилися враженнями. Для декого це  не перше знайомство з мистецтвом  художника. Ірина Іванівна стисло розповіла про, не зовсім райдужний, життєвий шлях Цезарія, дванадцятої дитини в багатодітній селянській родині, про його перший портрет і усвідомленість того, що він буде художником. Вчився і працював. Вибір, як говорив сам Цезарій, доводилося робити з двох напрямків :  писати гасла і бути художником-оформлювачем і одержувати хоч якісь кошти на утримання родини, чи залишитися митцем і не зрадити мрію. Він вибрав другий шлях і став тим, ким сьогодні ми пишаємося, чиї картини ввібрали в себе його відчуття краси рідного краю,  природи, що живе і рухається по невеличких по розміру картинах та на які краще дивитися на відстані. І тоді струмки течуть, віти колишуться, квіти розповсюджують чаруючі пахощі, сонце спалахує, з’являються нові  обрії і дивовижні рельєфи.

      Голова правління Українського Клубу, Роман Кухарук надає слово членам Літературного Форуму.  Прозаїк Олександр Курись звернув увагу на яскраві кольори, якими користується художник. На картині «Карпати» гора наче підсвічена  сяйвом, а не білою хмаринкою, що зачепилась за її вершину. Надія Чорноморець прочитала сонет «Хай буде так», стверджуючи поетичними рядками, що сьогодні його свято, його жданий день:

«Нехай це буде так – а чом би й ні?

Ви в капелюсі – на баскім коні –

Я біля брами – кольору юрби.

Вам місяць вповні, золотистий день,

Вітань мільйони і вінки пісень

У полум’янім сполосі доби»

Моїм дарунком для митця став «свіжеспечений» весняний вірш  «Співай зі мною, скрипалю», бо я, як і він – закохана в життя:

«Моя закоханість в життя – хай не минає!

Ще відчуваю каяття, іще вирують почуття

І вдалину думки летять – до небокраю.

Де на воді відбитки ніг? Стекли поволі…

Іду босоніж по стерні і не цураюсь «так» і «ні»

Слова знеболені, сумні – на видноколі.

Чи буде «потім» - без жалю? Удвох до раю?

В життя закохана, люблю! Співай зі мною, скрипалю,

А хочеш стежку простелю до водограю».

Поетеса із Вінниці, Галина Рибачук-Прач читає свої присвяти.  «Музика осені» - так називається одна із картин.

     «У музиці осені – ноти кохання,

     Ноти печалі та ноти буття…

     У музиці осені є досконалість

     Й підведення підсумків року життя».

В картині «Дві верби» погляд поетеси вихопив «сірі хмари… над рікою», місяць-красень в небі темнім вигинає спинку» та вітерець, що розчісує вербам коси – «вітер-звабник, верби красні».

     Цезарій запрошує до слова гостей, художників з якими навчався і не втратив дружніх стосунків. Павленко Сергія Володимировича, член НСХУ та Костецьку  Тетяну Григорівну, члена НСЖУ. Павленко Сергій Володимирович  наголошує на тому, що дуже прикро, із-за обмеженості в коштах, мати невеличкі картини, а не повноцінні полотна, які могли б прикрашати музеї світу.  Тетяна Григорівна привітала одногрупника з відкриттям чергової виставки та побажала наснаги і натхнення. Білик Ярослав слухач КПУ імені Бориса Грінченка інституту мистецтв, має Цезарія Ганушкевича за творчого наставника та приклад  для наслідування.

   «Подих весни» - відбувся! Одні тільки назви картин розповідають самі за себе:»Мак №9»,»Південний мотив», «Сонячні спалахи», «Польові квіти», «Надвечір”я».

А потім всілякі приємності. Винуватцю дарують книги, квіти, обереги та щирі і палкі слова побажань, а їх забагато не буває. Особливо – від щирого серця.

І незважаючи на доречність будь якої матеріальної допомоги, Цезарій Ганушкевич пропонує літераторам використовувати репродукції його картин для оформлення книг, навіть не запитуючи дозволу. Таким і повинен бути справжній НАРОДНИЙ  художник.

Низький уклін Вам, Цезарій.

                                                                Віра Свистун