На запитання інформаційного агентства НАЦІЯ відповідає Микола ПАШКОВСЬКИЙ -  відомий український маляр з Рівненщини,  який своїми доробками довів просту істину -  для того, аби бути  мистцем, не обов'язково мати майстерню, а треба любити малярство і працювати над собою.

Миколо Васильовичу, як відомо, все починається з родини, тому і нашу розмову давайте почнемо з неї.

Батьки мої місцеві. Мама народилася у селі Олишва, а  батько у Новоставі. На той час це був ще Клеваньський, а зараз Рівненський район. Батько був поранений у Другій світовій війні. З моєю мамою познайомився уже після повернення  з війни. Я народився у серпні  сорок сьомого року у день народження моєї мами. Після мене народились моя сестра і двоє братів. У післявоєнні роки  жити було нелегко, хліба не завжди вистачало.

По закінченні школи працював на льонокомбінаті слюсарем - жерстяником. Потім художником-оформлювачем. Робив ілюстрації для сатиричної газети льонокомбінату.

Військову службу  проходив у Білорусі, в місті Борисові. На той час я вже навчався заочно у Народному університеті на факультеті малюнку та  живопису. З Борисова мене відправили служити до батальйону зв'язку в Печі. Там ми вивчали азбуку Морзе. Вона давалась мені тяжко. Не міг ніяк ще оговтатися після  проводів до армії.

Ще до служби у війську я багато малював. Мій педагог писав мені, щоб я більше надсилав своїх робіт. Для того, аби я мав більше часу для малювання, офіцер відпровадив мене до кухарської школи. Зі школи кухарів мене відправадили у відрядження до Бобруйська, де я малював кухарські машини. Потім  я служив пекарем. Там я мав більше часу для малювання, малював солдатські портрети.

Я так розумію,  Білорусь стала вагомою сторінкою у Вашому творчому житті?

Саме так. Після служби в армії я познайомився з одною пані, яка мені подобалась. Ми стали жити на віру. Вона була на десять років старшою від мене, та я на це не зважав. У 1971 році у нас народився син. У 1973 році народились двійнята - син і донька. Жили у Білорусі, доки не повиростали наші діти. У Новоставі моя пані жити відмовилася. Діти залишилися  з нею. Моє малювання її дратувало. Одного разу вона здала мене до психлікарні.

Звідки таке бажання малювати?

У моїй родині малювали мої двоюрідні брати,  малював тато. Не дивно, що до пензля я потягнувся ще у ранньому дитинстві. У школі робив ілюстрації до стінної газети. Потім комсомольська організація замовила мені дві роботи для конкурсу у Вілії (там народився Микола Островський). Вони там так і пропали. Це були мої перші серйозні роботи.

Хто був Вашим першим учителем, що  впливав на Ваше формування  як маляра?

У Новоставській  школі у мене не було такого вчителя. Як правило, вчитель просто просив мене намалювати щось на дошці, щоб всі перемальовували у свої зошити. Коли навчався у Народному університеті , у мене було два педагоги. З першим - Ярмолаєвим  Глібом Івановичем  я так і не зустрівся, хоча він і запрошував мене до себе у гості. Другим педагогом  був Гончаров Миколай Федорович. У нього я був удома. Також він приїздив до мене у гості до Новостава. Бувало, я жив у нього вдома цілий місяць. Тоді я мав змогу відвідувати Третьяковську та інші галереї Москви.

Чи пам'ятаєте свою першу виставку? Де і коли вона відбулась?

Перша виставка моя відбулася ще у школі. Потім у Білорусі, у районному будинку культури, де я працював  художником-оформлювачем. Виставки відбувались у Бересті, Пінську, також брав участь у пересувних виставках по Берестейщині. Окремі мої роботи виставлялись на Першому Всесоюзному фестивалі народної творчості у Менську та на виставці самодіяльних  художників у польському Любліні.

Що переважає у Вашому творчому доробку: портрети чи пейзажі?

Якби мені позували люди, я малював би портрети. Та не всі люблять, коли їх малюють. У мене є кілька портретів.  А все інше - пейзажі. Хоча дуже хочу робити жанрові роботи. Я вважаю, що будь- які твори мають право на існування.  Навіть нові течії, такі, як абстракціонізм, кубізм та інші, яких не приймає загал. Кожен митець через  твори  висловлює у першу чергу себе.

Яким технікам надаєте перевагу?

Переконаний - не важливо, чим і на чому митець малює. Особисто я найчастіше малюю олійними фарбами. За основу використовую усе, що потрапляє під руку. Найчастіше це ДВП.

Що Вам приносить натхнення?

Останнім  часом я не малюю. Після того, як у 2012 році вбили мого сина, мій етюдник стоїть порожнім.  А до того, я  коли «в ударі», кожен день стараюсь працювати, щось малювати. Щоб рости, потрібно працювати постійно.

Крім малярства чим ще займаєтесь?

Взагалі займаюсь домашнім господарством. Якщо брати мистецтво, то, будучи в армії, брався писати вірші. Був випадок, коли мене під час одного концерту солдати несподівано виштовхали на сцену: «Читай свої вірші!». Я не був до цього готовий, і прочитав вірші Шевченка, які знав на пам'ять, за що мене виматюкали офіцери.

Які маєте плани?

Якби мої роботи показували, тоді можна було б щось планувати. Взагалі, на художні виставки, як правило, ходять тільки художники.

Дякую за розмову!

Розмовляв Владислав КОЧУКОВ