У Донецьку відкрилося унікальне «Місце зустрічі» — виставка молодих художників України. Тут не просто розглядаєш арт-об’єкти, а поринаєш в альтернативний простір і вчишся по-новому взаємодіяти з людьми. Проект — експеримент фонду «ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив».

Тут дев’ять робіт десяти художників. «Соціальність і зв’язок соціуму з простором — головна ниточка виставки. Роботи дуже метафоричні та взаємозалежні, — пояснює куратор проекту Олена Червоник. — Для об’єктів ми побудували лабіринт — «місце зустрічі», а перед ним — зону відпочинку, щоб люди спілкувалися, адже спілкування сьогодні не вистачає».

«Тіло» виставки, з якого випливають інші зали, — «N-вимір» київської групи «Ubіk». «Робота до геніального проста: з ізострічки виклеюються нелінійні перспективи й створюється утопічний простір. Тут перенесена в реальність комп’ютерна естетика, відчуваєш себе членом нового дивного співтовариства», — пояснює Олена Червоник. Аліна Якубенко (група «Ubіk») каже: «Вперше ми створювали цю роботу в Києві, вона складалася із чотирьох етапів: крапка, двовимірність — малюнок, тривимірність — об’єкт і чотиривимірність — відео. Тепер додали п’ятий етап — розвиток у часі, але не лінійно, а в просторі, взаємодія людей і місця».

«Триптих 2» Івана Свєтлічного з Харкова потрібно уважно... слухати. «Робота — із серії аудіоскульптур «Резня о минимале». Суть у тому, як на базі тривимірного об’єкта побудувати скульптуру у свідомості людини: ти слухаєш, а в мозку виникає об’єкт», — розповідає Іван. «Триптих 2» займає дві зали: у першій — метроном і навушники, у другій — три скульптури. «У кожній фігурі — дві колонки та мікрофон. Спочатку клацання метронома йде в першу скульптуру — цей звук відбивається формою, записується й передається в другу фігуру. Третя скульптура — нашарування двох попередніх, від неї звук іде в навушники до людині», — пояснює автор роботи.

Куратор додає: «Три фігури — та сама форма, яка перебудовується в різних координатах. У філософському розумінні ці об’єкти — одне ціле, але в нашому просторі ми не можемо цього побачити, тільки «почути». Знову утопія: мозок придумує, як усвідомити те, чого нібито не існує».

Киянка Ганна Надуда показала донеччанам «Коріння неба» — конструкцію з гілок і лози, яка немов парить у мороці. «Робота — метафора неієрархічних об’єднань на кшталт косяка риб. Мерехтіння й звуковий супровід підсилюють враження живої форми. Співтовариство людей дуже ієрархічне й, можливо, нам варто повчитися формувати такі «безвладні» структури», — вважає Червоник.

«Кухонний оркестр» Юрія Кручака та Максима Луночкина пробуджує жадобу до діяльності. «До 24 каструль підведено датчики, б’єш по посуду — звук іде в гонг, самі каструлі різні за тоном. Ідея роботи — у творчому пориві створювати співтовариства людей», — пояснює Юрій.

А от «Невидимий шлях» — інтерактивна інсталяція Юлії Костерєвої і Юрія Кручака. «Спочатку робота була частиною нашого проекту зі сліпими людьми. Підлога розкреслена на квадрати, кожен з них — певний звук, ми вибрали максимально атмосферні: вокзал, дитячий майданчик, спів птахів. Переміщаючись, людина поринає в різні ситуації. Так ми прагнемо створити у зрячого уявлення про простір сліпого», — каже Юлія Костерєва.

Олена Червоник резюмує: «Головна тема «Місця зустрічі» — як можна змінити суспільство через зміну простору».

Донецьк.  

Фото Діми СЕРГЄЄВА. Надане фондом «ІЗОЛЯЦІЯ».

Куратор Олена Червоник.

Фото автора.