Нещодавно минуло 100 років із дня народження художника Андрія Коцки. За життя він здобув європейську славу та визнання. Щоправда, це не врятувало його від «лещат» радянської влади. Андрій Коцка ніколи не був «придворним» художником, та на певні компроміси йому все ж довелося піти...

Його візитною карткою є портрети «верховинок» та «гуцулок». Геніальний учень Адальберта Ерделі, Андрій Коцка був змушений подолати чимало перешкод на шляху до олімпу великого мистецтва. Зі своїм учителем майбутній художник познайомився в Ужгородській півчо-учительській семінарії, де Адальберт Ерделі викладав рисунок. Вплив останнього виявився настільки потужним, що вже тоді молодий Андрій Коцка твердо вирішує стати художником.

Навчання в Публічній школі малювання у відомих майстрів Ерделі та Бокшая, наполеглива, натхненна робота над собою дали результат. 1931 року Андрій Коцка успішно закінчує семінарію і йде вчителювати у село Тихе у Верховині. Потім була служба в Чехословацькій армії у званні лейтенанта кавалерії, по поверненні — знову робота вчителем у гірському карпатському селі.

Улюбленими персонажами художника були його учні та селяни Тихого. Як згадують колеги-митці, Андрій Коцка був небайдужим до жіночої краси, а тому не випадково в його творчості центральне місце займає саме образ верховинки. Мистецтвознавець Володимир Мишанин з Ужгорода вважає, що основне творче досягнення Коцки — це його постійні та наполегливі пошуки, а врешті — знахідка ідеального образу закарпатської жінки.

Твори майстра 1930-х років стали подією в закарпатському живописі того часу. Вже 1933 року відбулася персональна виставка робіт Коцки та Борецького, яку публіка дуже тепло зустріла. Через два роки відкрилася друга «персоналка», що також мала успіх та закріпила за автором репутацію одного з найталановитіших живописців Закарпаття. За результатами Всеугорської виставки образотворчого мистецтва, що відбулася 1939 року, Андрій Коцка був нагороджений стипендією для навчання в Академії образотворчого мистецтва в Римі під керівництвом професора Ф. Ферраці.

Для Андрія Коцки пластично-живописне вирішення теми завжди на першому місці, та все ж він — портретист. Приховані риси людської особистості він показував у кожному полотні. Щоправда, водночас Коцка багато працював і як пейзажист, який тонко відчував красу та своєрідність Закарпаття. Тут він передусім художник-лірик, якого не приваблюють масштаби, але який у кожен пейзаж вкладає щире хвилювання, глибоко особистісну рефлексію.

Характерно, що Андрій Коцка як у довоєнний, так і в повоєнний періоди завжди був в епіцентрі культурно-мистецького життя. Що й зрозуміло, бо до його найближчого оточення входили Ерделі, Бокшай, Контратович, Манайло та інші легендарні митці. Художник був членом Товариства діячів образотворчого мистецтва на Підкарпатській Русі з 1933 року. А вже у 1946-му став одним із засновників новоствореної Закарпатської організації Спілки художників України та одним із перших викладачів Ужгородського художньо-промислового училища. Митцю довелося навіть упродовж 1944—1945-го років очолювати створену радянською владою ужгородську народну міліцію.

З року в рік ціни на полотна Андрія Коцки зростають із неймовірною швидкістю. Тільки за останні три роки вони зросли більше, ніж на 100%, сягнувши десятків тисяч гривень. У 2007 році з музею в Ужгороді та декількох приватних колекцій було викрадено п’ять його робіт. На жаль, ці оригінали й досі не знайдені... Уже кілька років поспіль Коцка твердо тримається у п’ятірці найдорожчих художників Закарпаття. У галереях Ужгорода його полотна довго не затримуються, змінюючи прописку на київську. Це і радує, і засмучує водночас. Бо, як свідчить досвід, дуже багато важать руки, до яких потрапляють мистецькі перлини, зокрема й неповторного митця — Андрія Коцки.