Жовтень а падолист стали геть вагомими для столичного українства  у малярському сенсі, бо стільки вартісних вернісажів в один час у ріжних місцях Києва давно не було.

Гнилицький, Задорожний, закарпатська школа (Манайло, Ерделі, Бокшай, Микита), Шишко. І ось тепер Андрій АНТОНЮК з Миколаєва – яскравий представник української школи неопримітиву, що свою персональну виставку присвятив пам’яті Миколи ВІНГРАНОВСЬКОГО. Виставка експонується у музеї Тараса Шевченка.

Майстер не зраджує собі – його картини повні світла і зеленої радости українського буття – і тут, і там, у золоті ирію.

ТРИ ЧАШІ. Тополі як чаші – і чаші як тополі. Паралелізм форми і змісту.

СКІФЕНЯ. Сіно, коні, волхв-дідуган, яйце-райце в руці хлопченяти, що не так давно у цім яйці-райці був і дивиться шалено розкритими губами і очима у світ вишній, радісний, таїнливий.

ВЕЛИКДЕНЬ НА БОГОПОЛІ. Кептар і кирея в зеленому.

СВЯТО НА БОГОПОЛІ. Церква-катакомба. Жінка-потойбіччя. Жах дівчинки, що бачить це і нетямиться з цього.

ГИЛЯ-ГИЛЯ, ГУСИ. Люди, гуси і зелена земля.

БАБИНЕ ЛІТО. Одухотворена баба-дитина.

ЗОЛОТА КУТЯ. Корона зі свічок чи торт  на голові. Хтозна.

РІЗДВОВИЙ ТРИПТИХ. Ісус весни.

ТРИПТИХ З ВІКНАМИ. У вікні – дід з тваринами – Гонило.

ТА, ЩО ЗАПАЛЮЄ ЗОРІ. Бабця зі свічкою в небесі.

РАДІСНА ЗВІСТКА. Козак-кентавр.

БЛАГОСЛОВЕННЯ. Душа з кадилом і весна.

ТИХА МОЛИТВА. Українець з книгою на колінах під коричневою хмарою, а в книзі істинно українська молитва – «блаженні засмучені, бо будуть утішені».

ЩЕДРА ОСІНЬ. Дід на коні.

ВЕСЕЛА БАНДУРА. Козак Мамай, що злився з весною.

ПОРТРЕТ ЮРІЯ ІЛЬЄНКА. Крила і ноги. Рівнозначні.

Отже маляр з Божого поля знову у княжому Києві, золотоверхому і вічному, як Рим а Єрусалим.

Славімо ЙОГО за те, що дав Антонюкові талант малювати(бачити), а нам очі недальтоніка (бачити), а майстрові подякуймо за його українську стихію.

Роман КУХАРУК.