У Національному художньому музеї розгорнуто виставку відомого українського маляра Олександра ГНИЛИЦЬКОГО, який не так давно покинув цей світ.

Її можна назвати ретроспективою того, що залишилось в Україні.

«Автопортрет в туалеті» схожий на самохарактеристику стилю. Мабуть у 1992-1993 це було свіжо а епатажно. Хоча великого відторгнення глядача сей твір не викликає. «З життя футуристів» -- робота 1990 року – більш виразна і художньо насичена: літери більші за людей, вуха більші за серця.

Цікавий період у творчості автора – 2002 рік. Від «Коли я був малим, я був Магатмою» через «Трактриста» (руки-траки, трактор більший за людину, бездумний погляд героя, що стилістично-світоглядно продовжує відому галерею сільських кретинів Веніаміна Кушніра) до «Танця смерти», де картина начеб на стелі каруселі, а зображення відбивається у залізному штирі.

Починаючи від останнього твору Гнилицький посилено працює над соковитістю зображень, над глибиною відображень і співставленням світів.

«Аварійний вихід». 2009. Дерева. Дерева у шклі. Дерева у розбитому шклі. Постать у розбитому шклі. Дерева заходять чи хтось виходить у двері? Панорама Майдану Незалежности – у нерозбитому шклі.

«Алліпія». 2009. Пустеля, юрти, глиняні халупи – відбиті у куполі церкви чи мінарету. Не суть важливо. Поетика відображень є.

«Індійська сумка з дзеркалами». 2009. Сумка поглинає людей, дзеркало відбиває їх.

«Я спіральний». 2009. Анатомія ДНК. Єдиний потік самосвідомости.

«Ноги. Не-до Фрейд». 2008. Фактура дошки. Фактично ноги.

Геть шкода, що смерть забрала Гнилицького так дочасно. У розквіті творчих шукань.

Але що ж, тішмося тим що він полишив нам, сей поет відображень.

Василь ВЕЛИМЧИЙ.